Ужгород: В обласній лікарні монашки працювали ще наприкінці 60-х

Саме ці якості, хоч доволі несподівано згадувати про це до свята 8 Березня, були визначальними у сестер милосердя – монашок, які колись працювали при лікарнях Закарпаття. Але якщо вони не були особливою дивиною у часи Чехословаччини та Австро-Угорщини, навіть у перші післявоєнні роки (згадаймо черниць, які допомагали хірургові Олександру Фединцю й відомі, зокрема, з історії про смерть греко-католицького єпископа Теодора Ромжі), то з огляду на радянську ідеологію дуже дивно, як могли працювати монашки в обласній лікарні ще наприкінці 60-х років минулого століття.

Спогадами про них поділилася з «СЗ «Паланок» операційна медсестра офтальмологічного відділення обласної лікарні ім. Андрія Новака Ганна Грицько.

Ганна Юріївна прийшла працювати в обласну лікарню навесні 1969 року після закінчення Виноградівського медучилища. Очне відділення тоді було новим, розраховане на 20 ліжок. Розповідає, дуже мало було ліків, а методики й не порівняти з нинішніми. Тоді було близько 100 операцій на рік, нині – близько 120 щомісяця. Після операцій на оці навіть не накладали швів – хворі мусили щонайменше тиждень лежати нерухомо, доки рана  сама затягнеться. Тож їх треба було доглядати, годувати, розтирати. Хоч як позитив тих часів згадує особливі вимоги до чистоти. Хворих, яких клали в лікарню, оформляли у приймальному відділенні, там же перевдягали в піжаму, одяг забирали для зберігання на склад – у палатах не було ніяких сумок, особистих речей.

Чистотою у відділеннях переймалися й монашки – всі вони входили до так званої сестринської ради. Щодня проходили ранкові перевірки. Представники з відділу кадрів лікарні, з профспілки й обов’язково з сестринської ради йшли по всіх відділеннях й перевіряли чистоту при передачі від однієї зміни іншій. Для цього брали шматочок бинту і ним то там, то тут протирали. Тканина мала бути ідеально чиста, хай чого нею торкалися десь у перев’язочній, на підвіконнях у палатах чи в коридорі. Якщо знаходили бруд, зміна не могла піти додому – мусили прибрати. 

 На той час, розповіла Ганна Юріївна, в обласній лікарні працювало восьмеро черниць. Усі старенькі – більше 70 років. Імена мали особливі, церковні, які нині, через 40 років, важко й пригадати. Пам’ятає, дві монашки були з Угорщини й українською майже не розмовляли. Жили всі в окремому маленькому корпусі на території лікарні – біля нинішньої поліклініки, поряд була й капличка.

Ці жінки не мали медичної освіти, лише окремі з них пройшли курси Червоного Хреста в Москві, російському місті Тула. Отож робили лише внутрішньом’язеві уколи й доглядали хворих – розтирали, перевдягали, годували. Також як старші медсестри піклувалися про постачання ліків.

А ще монашки лікували душі хворих. Хоча тоді був радянський час, і вони не сміли згадувати про Бога. Принаймні, каже Ганна Юріївна, ніхто з медперсоналу ніколи не чув від сестер милосердя і слова релігійного. Але черниці багато дізнавалися про хвороби, заспокоювали людей, вселяли в них віру на видужання. Щовечора вони збирали тих, кого незабаром мали оперувати, розповідали, яка це операція, чому вона потрібна, як недужий має поводитися, як перевдягнутися, як лежати, що може відчувати. І фахові медики розуміли, наскільки важливу справу робили ці літні жінки.

 У той час обласна лікарня мала віварій, де навчалися студенти, і за ним також доглядали монашки. А ще під їх опікою були теплиці – навіть узимку хворих забезпечували свіжими овочами, і підсобне господарство поблизу села Кам’яниці – свиноферма й земля, де вирощували картоплю, буряки. У суботу і лікарі, і медсестри теж ішли туди працювати.

Поступово одна за одною літні наречені Христа відійшли у вічність. Деякі з них померли у затишку домівок лікарів, що працювали поряд з ними. Відтак не стало й тієї особливої, напрочуд потужної сили, яку давало хворим лагідне, мудре жіноче серце служниць Усевишнього.

Теги: Закарпаття, Ужгород, лікарня, монашки

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати