Горілку роблять з винного спирту або фруктової самогонки, настоюють на лікарських травах. Винороб з діда-прадіда Карло Шош зі Зміївки, що у Берегівському районі має вдома оригінальний винний підвал. Вздовж стін на спеціальних підставках бачу дубові бочки різних розмірів. Ними дві кімнати заставлені аж до самісінької стелі. Ґазда чаклує у невеличкі дегустаційній залі. На столі -- прозорі п’ятилітрові каністри. Поруч кілька мішечків з сушеною м’ятою, мелісою, шалфеєм, чабрецем. У півлітрових баночках – сушені ягоди: терен, вишня, смородина. Карло Карлович робить ритуальну горілку з винограду, підійде Баня Ізабелла. Та спочатку з ягід роблять вино, вичавлений сік після бродіння пресують, коли вино трішки відстоїться, фільтрують у чисті бочки. Температура для збереження горілки — важливий фактор. У погребі Шоша навіть влітку не більше 12 градусів тепла.
“Взимку роботи не багато, переганяю вино на спирт. З 20 літрів лише перші півлітра винної горілки мають міцність приблизно 80 градусів. Після подвійної перегонки паленку фільтрую і рік витримую в сухому холодному підвалі в дубовій бочці”, -- чоловік обережно піднімає двадцятилітрову діжку, яку не відкупорював рік, перевіряє напій на міцність.
“78 градусів, майже медичний спирт!” -- задоволений ґазда починає змішувати інгредієнти.
Дістає з полиці полотняні мішечки з сушеними яблуками та грушами, кидає по жмені на дно каністри, далі кладе лікарські трави, за ними – ягоди, робить біля 10 шарів. Коли ємність заповнена на половину – заливає паленкою (з угорської -- домашня горілка).
“Пробував робити зі свіжих фруктів та трав, та з сушених – горілка смачніша і ароматніша, -- ґазда відкупорює діжечку з зображенням орла, на який викарбовано прізвище “Шош”. -- Це моя гордість – “ліжкова” горілка, який понад 15 років”.
Спеціальним скляним пристроєм натягує з бочки прозору рідину світло-коричневого відтінку, повільно наповнює крихітні стопки. Пропонує скуштувати. Відчуваю тонкий аромат м’яти та розмарину. Ох й міцнюща та горілочка! Зробивши ковток, відчуваю як у горлі ніби застряг вогняний клубок.
“Пробирає аж до самої душі, сміється Карло Карлович. – Як після такого подарунку не любити тещу! За старовинним національним звичаєм паленкою відмічаємо найважливіші сімейні свята, -- мовить, поправляючи окуляри. -- А звичай задобрювати новоспеченого родича зберігся в гірських селах Закарпаття. Та ця горілка повинна бути дуже міцною – не менше 70 градусів. Інакше зятю може й не сподобатися”.
Можна робити горілку й з фруктів, найпопулярніший первак -- зі слив. А румунські тещі готують смачну цуйку -- різновид фруктової паленки, міцність якої сягає 55-60 градусів. Її зберігають у дубових бочках не менше трьох років. Утім нині більш поширена цуйка з груш або яблук. А на Рахівщині молодого пригощають яфинівкою. У гірський Костилівці файну паленку фільтрують вугіллям з ватри. На банку накладають чисту марлю, зверху – шар соснового вугілля, накривають ганчіркою, на яку ллють самогон. У чисту немов сльоза паленку насипають чорниці – яфини закарпатською.