Під час проведення розслідування начальник райвідділу вирішив навідатися у будинок, неподалік місця події. Підполковник покликав господарів, але ніхто не відповів. Невдовзі офіцер почув якесь шарудіння, тому вирішив перевірити помешкання. Те, що він побачив, вразило. У кутку серед лахміття сховався малий хлопчик. Як розповів Іван Іванович автору цих рядків, у будинку була така холоднеча, що на вулиці здавалося тепліше. На хлопчика не можна було дивитися без жалю. Брудний, мокрий, голодний. Невже сирота? Найперше, керівник іршавської міліції вирішив відправити «живу знахідку» у райлікарню. Опісля офіцер вирішив з'ясовувати інші деталі. На місце пригоди Іван Гольча викликав працівників відділу у справах дітей районної державної адміністрації, домовився з медиками, аби ті обстежили малого і на якийсь час, до з'ясування обставин, прилаштували його у лікарні. Попри всі намагання, хлопчикові не змогли знайти хоча б якусь одежину та документи. Отак, у лахмітті й довелося доставляти його в медзаклад. Пізніше одяг Миколці передали з "Червоного Хреста". На щастя, дитина виявилася здоровою.
Тим часом правоохоронці отримали інформацію про сімейку, де мав нещастя існувати Миколка (так звали 3-річного хлопчика). Мати дитини на той час знаходилася в пологовому будинку, залишивши сина на свого співмешканця. А той більше цікавився пошуками оковитої, аніж пасинком. Зрідка годував малого лише "Мівіною". Звісно, після випитого до Миколки йому було байдуже. Приміщення, де проживала сімейка, було схоже на «бомжатник»: сирі стіни, розкидані речі, скрізь бруд і сморід. Працівники міліції та районної адміністрації навіть жахалися: як у такі жахливі умови повернеться з пологового будинку мама з немовлям? У лікарні Миколка, мабуть, вперше щиро посміхався. Жадібно накидався на гостинці, які приносили правоохоронці, і не здогадувався, що невдовзі може залишитися без матері. До слова, у цієї мамочки, крім Миколки та новонародженого маляти, як з’ясувалося, є ще двоє дітей. Кажуть: молода породілля має намір відмовитися від свого сина та новонародженої дитини. Хтозна, як би завершилося існування Миколки (життям його важко назвати), коли б не випадковий візит начальника райвідділу.