Ужгород. "Восхождение"...

Це вже четверте за рахунком дітище авторки. До цього була «Абетка лікарських рослин для дітей», «Віночок» та «Сповідь самотньої жінки».

Запитаєте, чому саме в Ужгороді авторка презентувала своє «Восхождение»? А для цього було дві причини: поетеса на даний момент поправляє своє здоров'я в одному з обласних оздоровчих закладів Закарпаття, а ще, за її словами, «вона родом із гір».

І справді, коріння Людмили Богданівни походить із села Тухля Сколівського району Львівської області, де природа мальовнича й дитяча пам'ять зафіксувала «дідусів у вишиванках, які чудово грали на скрипках». Та живе авторка на Донеччині, де, після закінчення в 1976 році політехнічного технікуму в Клайпеді, працювала на заводі старшим техніком-технологом у відділі зварювання. З дитинства пише вірші. Тематика їхня - різна. Це і лірика, і філософія, і природа, й діти. Остання на даний час, як зізналася Людмила Богданівна, вабить її найбільше, оскільки цих віршиків з нетерпінням чекає кохана онучка Аліночка. У планах поетеси - написання окремої збірочки, присвяченої саме їй.

Людмила Бражникова - молода серцем і душею. У спілкуванні легка, товариська, доброзичлива, не позбавлена почуття гумору. Має ряд захоплень: фотографії, квіти, автомобілі. Дуже любить швидку їзду. її добре знають на Донеччині. Людмила Бражникова постійно друкується в колективних збірниках Клубу творчої інтелігенції Донецька «Светоч», у збірнику «В мире знаний и чудес», в газеті «Общежитие» на літературній сторінці м. Краматорськ (здебільшого - це еротика, яку, за словами авторки, почала писати, коли стала бабусею, й яку читачі ждуть з нетерпінням). Поетеса брала активну участь в конференції «Конгресу літераторів України» (м. Київ, 2008 рік), у фестивалях «Пушкинское кольцо» (м. Каменка, 2008 рік), «Каштановий дім» (м. Київ, 2008 рік).

Людмила Бражникова - двомовний автор. Їй однаково легко пишеться як російською, так і українською мовами. Тому її «Восхождение» - вірші саме такі. І, чесно кажучи, це сприймається, як само собою зрозуміле. Людмила Богданівна зізналася, що в зрілому віці все частіше думками лине до рідних Карпатських гір. Навіть в оформленні збірочки, яку презентувала в Ужгороді, використала фото з фрагментом полонини, де вівчар випасає овець. Жалкує, що життєва суєта так засмоктала, що чотири десятки літ не приїздила на землю, з якої пішло її коріння. А там живуть хороші її родичі. Тому, користуючись моментом, хоче відновити родинні стосунки, щоби підтримувати їх і більше ніколи не переривати. Це бажання навіть вилилося в її поетичних рядочках:

«Гени гір,
Долини гени,
Наче звір,
Шукають вени.
І несуть,
Мов струм по тілу,
Нашу суть,
Дочасно зрілу
Мозок прагне до знання,
Родовід - до визнання».

На завершення, як і годиться, Людмила Бражникова розповіла про свої творчі плани на майбутнє. Це, як я вже згадувала вище, підготовка збірочки дитячих віршів, присвячених онучці Аліночці. А ще - видання «Книжки-малятка» для інших хлопчиків і дівчаток. Ну і, звичайно, праця над новими власними збірочками, в яких, за словами авторки, вона опоетизовує історії людей, які її оточують і зустрічаються на життєвому шляху. Бо саме вони, їхні долі, глибина їхніх почуттів надихають авторку на творчість. Тож хочеться побажати Людмилі Бражниковій,- яка однаково тепло й Щиро любить як українську мову солов'їну, так і «великий и могучий русский язык», вагомих здобутків на поетичній ниві, нових сходжень її вершини, нових персональних збірок, і, звичайно, міцного-преміцного здоров'я та звичайного жіночого щастя!

Теги: Закарпаття, Ужгород, поезія, книжка

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати