Лесь Белей: "Почати писати нескладно. Складно — писати добре"

- Лесю, що тебе спонукало взятися за перо?

- Думаю, що всі, хто починає писати, робить це з амбіцій. Просто хтось їх вдало приховує, а хтось навпаки - підкреслює. Я, наприклад, подумав собі: а чому б не я? Інша річ, що почати писати - нескладно, складно писати добре. Бо це вже справа таланту і вмілості. Свої перші твори я не пам'ятаю. Це була якась жахлива графоманія.

- Ти виростав у родині відомого мовознавця Любомира Белея, автора словників та підручників. Це наклало відбиток на твоє мислення?

-Я би не переоцінював відомість мого батька. Як жартують: «широковідомий у вузьких колах». Ясна річ, ця філологічна домашня атмосфера впливала і продовжує впливати на мене. Хоча б через те, що з найглибшого дитинства я навчився говорити правильним літературним варіантом української мови. По-друге, вже дитиною мав щастя познайомитися з визначними україністами Німчуком, Тамашем, Та-раненком. Часто до нас навідувася Петро Мідянка, що приятелює з татом ще зі студентських років.

- А як ставиться професор Белей до твоєї творчості?

- Родина це оцінює настільки позитивно, що іноді мені навіть важко видобути якусь критику.

- Ти вже кілька ронів студіюєш англійську мову в Польщі. Як це сталося?

- Польща - це збіг страшенно багатьох обставин. Одним словом, була там одна програма, яка заохочувала іноземців приїжджати до них на навчання, і я нею успішно скористався. Англійську вибрав для комплексності філологічної освіти.

- І як тобі в Польщі живеться? Що для себе відкрив? Як ставляться до тебе поляки? Чи багато іноземців ще вчаться в університеті? Хто е твоїми найбільшими друзями там?

- Склад населення Вроцлава суттєво відрізняється від решти Польщі. Внуки цих галицьких переселенців усе одно мають на собі вплив певних культурних кодів Східної Європи. Тому, якщо не зважати на польську мову, то я почуваю себе майже як в Україні. Та й загалом, поляки страшенно до нас близькі за менталітетом. Анджей Стасюк це назвав «слов'янська розп'єрдуха», що, думаю, не потребує перекладу.

У Вроцлавському університеті, четвертому за розміром у Польщі, навчається чимало іноземних студентів. Насамперед, це учасники односеместрових обмінів «Socrates» та «Erasmus». На англійську філологію, як правило, приїжджають турки, голландці та румуни. Тому активна комунікація ведеться. Але друзів у мене все-таки більше в Ужгороді.

- А що ти думаєш про українську літературу на Закарпатті в минулому й тепер?

- Закарпатська література, на жаль, завжди велася під знаком провінціалізму і якоїсь закритості. Дуже часто вона творилася на кум-івсько-сватівському рівні, який полишав усіх «чужих» за межами встановленого канону. Однією з непізнаних ніш є, наприклад, роман Адальберта Ерделі, котрий ще досі не перекладений українською.

Нині спостерігаємо тенденцію до активного оновлення літератури і зародків промоції.

- А як би ти порівняв сучасну польську літературу з українською?

- Спільними мені видаються тематичні смаки. У нас досить подібна історія та менталітет, тому наші автори найактивніше перекладаються саме в Польщі. У сучасній польській літературі сильніше поставлена проза. До речі, їхній ринок книговидання значно потужніший за наш. У них є тематичні видавництва. Наприклад, «Biuro Literackie» видає тільки поезію, а видавництво «Czar-e» спеціалізується на прозі Центральної Європи. Але кількість талантів, на щастя, не залежить від успішності книжкового ринку.

- А як в Ужгородському університеті ставляться до твого навчання в Польщі? Адже вдома ти заочно здобу-взеш освіту українського філолога.

- Із розумінням. Викладачі йдуть мені назустріч і вибачають відсутність на деяких парах.

- І ким ти себе бачиш у майбутньому?

- Філологія - це страшенно широке поле. Думаю, застосування собі знайду. (Посміхається - авт.) Мрію займатись перекладами.

- А мету життя ти вже для себе сформулював?

-  Кажуть, що якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани...

- І наостанок - твоя улюблена цитата...

- У мене немає улюбленої цитати, як і улюбленого твору. Мій власний канон досить плинний. Зараз мені страшенно подобається Целян і його «Фуга смерті». Тому зацитую: «Чорне молоко світання, ми п'ємо його надвечір...»

Теги: Закарпаття, Ужгород, література, поезія, Лесь Белей

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати