Андрій Хливнюк («Бумбокс»): вбиває всіх критиків і їсть на сніданок

До речі, ужгородським фанам цієї банди повезло, бо з 15 міст, які планував об’їхати «Бумбокс» в Україні, в списку залишилося лише 5. І хоча до Ужгорода хлопці приїхали з запізненням і до початку концерту залишалося менше години, соліст гурту і основний автор пісень Андрій Хливнюк погодився дати інтерв’ю для «РІО».

...40 хв. до початку концерту, гримерна облмуздрамтеатру, Андрій тре від холоду руки біля пересувного обігрівача, на батареях сохнуть чиїсь шкарпетки (!)... «Заходьте до «зіркової гримерної», шкарпетки на батареях не мої», — одразу попередив Андрій Хливнюк.

— Андрію, розкажіть трохи про свій останній альбом, що спільного і відмінного з попередніми альбомами? Чому така назва?
— Альбом «ІІІ» від попередніх відрізняється всім: там інші пісні, інший настрій, інший звук, інша студія. Спільне те, що, як і в попередніх, у «трьошці» 11 пісень, над альбомом так само працювали ті ж люди. Пісні різні, про кохання, соціальні, розмови зі самим собою. В третьому альбомі ми більше часу витратили саме на операції зі звуком. Назва спочатку планувалася інша, але так вийшло, що трійка цілий рік за нами бігала і гоцала. Альбом «ІІІ», тому що нас троє, тому що альбом третій, тому що ми ще пам’ятаємо, що можна було купити за «трьошку» та й таке інше.
— Як ви ставитеся до того, що ваш третій альбом порівнюють із наближенням до альбомів «5nizza»? Ваше ставлення до критики загалом!
— Я вбиваю всіх критиків і їм їх на сніданок :). А те, що порівнюють, то ми якраз з цього приводу нещодавно сміялися з Сергієм Бабкіним (учасник гурту «5nizza». — Авт.) на майданчику. Ну, якщо хтось знаходить щось схоже, то це круто. Справді приємно, ми не сваримося через це.
— У такому разі чи не плануєте з цим гуртом записати щось спільне?
— Поки що мені вистачає їхнього спілкування. А планувати щось спільне з «трушними» виконавцями це все одно, що планувати, що ти будеш робити через 20 років. Тому це або стається, або ні. Або ви «джемуєте» десь разом, бо у вас є час і так складаються обставини, і як результат — створюєте щось справжнє. Або ви не джемуєте, а пересилаєте електронкою тексти пісень, музику і зустрічаєтеся лише під час запису. А я проти не дуже справжніх пісень.
— Якщо організатори міста, до якого вас запрошують, не можуть заплатити вам визначену суму за концерт, чи виступатимете ви в ньому за меншу ціну?
— Ми говоримо про витрату часу на роботу і відповідно отримання за неї грошей чи про ентузіазм і альтруїзм? Якщо про друге, то я влаштовую і буду влаштовувати безкоштовні концерти, але тоді, коли мені це заманеться, і для того, для кого мені заманеться. Приклади тому «квартирники», про які ніхто не знає, концерти на пляжах, де люди, просто проходячи повз, зупиняються, щоб послухати нашу музику. Але є така річ, як робота і це не можна плутати. Я не люблю, коли на мені заробляють інші люди і коли це видається за якусь дружбу. Річ не в грошах, а у ставленні. Я, наприклад, нещодавно не потрапив на бомбовий концерт Агілери. Хоча я не великий її фан. Але мені було цікаво подивитися, бо в неї дуже професійна команда. І у мене не виникло питання, чому квиток коштує так дорого. Я знаю, що я або можу собі це дозволити, або ні. Інший бік медалі, що за таку вартість квитка, в тому числі й якоїсь української банди, люди не отримують тієї можливої якості. Тому і ціна за концерти це своєрідна боротьба з організаторами: щоб не сохли чиїсь шкарпетки в гримерці, щоб у виконавців був чай, щоб звук був поставлений нормально, щоб сцена була в нормальному стані. Коли в наших мізках станеться маленька зміна і люди зрозуміють, що якщо інші люблять свою роботу, то це ще не означає, що їм не треба їсти, тоді відповідність ціни і якості роботи буде однакова.
— Андрію, відомо, що одну зі своїх пісень ви написали в плацкартному вагоні. Подорожі це взагалі окрема історія, чи сталася якась історія цього разу в поїзді Київ—Ужгород?
— Було й таке. Так, подорожі це щось особливе, але перші кілька років, однак потім подорож стає частиною життя. ...А що, ви вже все знаєте? Як швидко чутки ширяться. Насправді те, що сталося,... ми не хотіли і це не наша провина. Ну, трохи випили... Ми обов’язково все відшкодуємо залізниці.

P. S. Чомусь, як і під час інтерв’ю з Андрієм Хливнюком, так і під час написання його, відчувалося страшенне хвилювання, можливо, тому, що, як Андрій не любить не дуже справжніх пісень, автор не любить не дуже справжніх розмов, інтерв’ю і матеріалів загалом... А це вийшло справжнє…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати