Закарпаття: Перезмінка відкладається. Старі нотатки про наші літпорядки

Ця стаття була надрукована два роки тому. І навіть спричинила дискусію на тему «Чи потрібна перезмінка у мертвій літературі?». Побувавши на вчорашніх звітно-виборних зборах Закарпатської організації Національної спілки письменників, на яких «партія реформаторів» зазнала поразки, вирішив, аби читач сам розсудив, що змінилося за останні два роки

Закарпаття: Перезмінка відкладається. Старі нотатки про наші літпорядки

РИНОК БЕЗ РИНКУ

“Не люблю читати українською”, -- казала гонорова випускниця УжНУ з Воловецького району, яка щовечора топила самотність у пиві і заважала спати своїм сусідам опівночі. Хоча в мене склалося враження, що вона взагалі читати не любить. А, може, й не вміє. Хто їх там в Національному університеті знає...

А й справді – кого у нас читають? Кого читають із тих 32-х членів, які себе гордо йменують Закарпатською організацією Національної спілки письменників? Хоча радше би було запитати: а кого із закарпатських письменників взагалі знають? Не в сенсі – з ким пиво пили, а “тіпа” -- назвати хоча б одну з книжок, висловити бодай одну з найпростіших думок з приводу прочитаного.

Єдиний магазин в Ужгороді, який продає закарпатських авторів – “Кобзар”. Продає, бо така умова була закладена при оренді. Решта -- патріотичних зобов’язань на себе не брали. Тому закарпатських авторів там не представлено. Як не має їх у Виноградові, Перечині чи Сваляві. Та й взагалі чи є там книгарні?

До речі, скільки в Ужгороді книжкових магазинів? Я нарахував чотири. Це на 125 тисяч населення. Без сумніву, найменше з усіх обласних центрів.

Де ж тоді продати книжку закарпатському літераторові? У “Кобзарі” для місцевих авторів виділено два стелажі. Для порівняння – московська література має у п’ять разів більше.

Закарпатці продаються погано. Зате випускаються охоче. Нові книжки на стелажах борються зі старими. У цій купі малій важко розібрати що, де і чому? Незабаром важко буде відшукати свою книжку авторові, не те що випадковому покупцеві.

30 проданих книжок одного автора у “Кобзарі” – це багато чи мало? Тридцять в одній книгарні? Це багато -- скажуть кияни чи львів’яни. Тридцять -- в єдиній книгарні? Це – ніщо, теж скажуть вони. А є закарпатські автори, які роками не змогли продати жодної книжки.

У Закарпатті не існує ринку місцевої книжки. Автори є, книжки є, ринку не має. Література стає щось на кшталт розведення акваріумних рибок. Суто для своїх.

МУКИ ТВОРЧОСТІ

Літературний процес на Закарпатті виглядає так. Автор пише шедевр. Далі несе його у видавництво. (Слава Богу, їх вистачає). Потім бігає, шукаючи кошти. Принижується, просячи їх у друзів, знайомих, родичів, меценатів чи держави. Або не принижується, а викладаючи свої кревні із заначки. А оскільки письменники в нас люди бідні, то все-таки доводиться простягати руку.

Нарешті гроші на рахунку. Шедевр набув книжкової форми і в кількості 300, 500 чи навіть ТИСЯЧА примірників чекає автора у видавництві. Щаслива мить першого побачення автора і його дітища. Зойки утіхи першої шлюбної ночі. Важке похмілля з ранку.

У краватці, яка завжди в різнобій із сорочкою, автор урочисто несе десяток книжок у “Кобзар”. Кілька тижнів вони на видноті, доки їх зовсім не засипле новинками авторових колег. Щоправда, в одній зі газеток промигне заміточка. Але це не рятує ситуацію: автор байдужіє, розуміючи, що його “чорна праця до знемоги” може бути неоціненою сучасниками.

Він починає роздавати свій шедевр направо і наліво, знайомим і незнайомцям, колишнім коханкам і продавцям в сусідньому гастрономі. Зрештою усім, кого зустріне на пішохідному мості. Перехожі сахаються від його книжки, як чорт від ладану.

“Ху!” – зітхне автор одного дня, заглядаючи у шафу. Більша частина тиражу пішла. Зранку він закличе на пиво свого колегу-письменника і між іншим йому скаже: “Ти, знаєш, навіть сам не очікував: книжка так миттєво розійшлася. От думаю, чи не повторити мені наклад?”. На що в колеги відразу погіршиться настрій і він згадає, що йому терміново треба у справах.

Так воно виглядає у нас – в центрі Європи. А так літературний процес має виглядати насправді. Автор пише шедевр і пропонує його видавництвам. Вони оцінюють рукопис. Найсміливіше з них згоджується його видати за такий-то авторський гонорар. Автор, для солідності помнувшись, погоджується. І з трепетом чекає на вихід шедевра. Нарешті його книжка готова.

Видавництво проводить презентацію, організовує рекламу книжки у пресі і на телебаченні, видає спеціальний плакат, який клеять по книгарнях. Возить шедевр на книжкові ярмарки. Укладає угоду з найбільшими мережами книгарень по всій Україні.

Книжку можна купити в Києві, Львові, Харкові чи Одесі. Книжку можна купити навіть у Рогатині, Фастові чи Мукачеві. Книжку можна купити в сотні українських книгарнях. Якщо в кожній продасться по 3-5 книжок (усього-на-всього!), то тираж розійдеться. Одне слово, бестселер.

Як бачите, є дві різниці між першим варіантом (закарпатським) і другим (загальноукраїнським). У нас автори шукають видавництва, а там навпаки: видавництва шукають авторів. Бо книговидавництво у світі – це бізнес, в якому видавці виконують роль не тільки виготовлювачів, а й продавців свого товару.

 І друга суттєва різниця: у нас продають цей товар в одній крамниці, у них – у сотнях. Висновок: свій шедевр треба пропонувати ТАМ (а не в нас), аби його ТАМ і продавали. Але для цього треба мати справді ШЕДЕВР. Себто товар конкурентноздатний.

ЯК СТАТИ ГЕНІЄМ

Отут ми підійшли до найсуттєвішого питання. А чи маємо ми шедеври? Кого із закарпатських письменників видають і продають по всій Україні? Із сучасників я знаю таких кількох: Дмитра Кременя, Галину Малик, Петра Мідянку, Оксану Луцишину. Їхні книжки видають не тільки такі великі видавничі міста як Київ чи Львів, але й Вінниця, Тернопіль, Івано-Франківськ, Одеса. Оце і є сучасне обличчя закарпатської літератури. Є ще, звичайно, шевченківські лауреати: Олекса Мишанич, Іван Чендей, Петро Скунць і той таки Дмитро Кремінь. Щоправда, троє перших уже переступили поріг вічності.

Загумінковість, замкнутість, боязнь конкуренції із зовнішнім світом, не віра у свої сили є нашою ознакою. В Україні виходять кілька десятків літературних часописів. (Закарпаття, певно, єдина область, яка не має жодного). Але побачити наших авторів на шпальтах цих видань – велика рідкість. Чомусь не хочуть вони себе пропагувати, забуваючи, що успішний письменник в сучасних умовах мусить бути і менеджером своїх творів. Можеш написати геніальну книжку, але якщо ти нею не зацікавив видавців, журналістів, продавців, читачів, то твоя геніальна праця виявилася нікому не потрібна.

Можна, звичайно, жити з думкою, що мене, генія, визнають після смерті, але вже пізно буде... Для них...Нащадки їм не пробачать такого поводження зі мною. І так далі у такому ж сопливому дусі.

А можна взяти приклад із бідної англійської учительки Джоани Роулінгс, яка довгими зимовими вечорами писала казочку для свого сина, оскільки з татом у них не склалося. І треба було дитину відволікати від поганих думок.

А коли рукопис був готовий, запропонувала його видавництву. Те відмовилося, гречно, по-англійськи подякувавши за увагу до себе. Так повторювалося вісім разів. Тільки дев’яте видавництво (дев’яте, Бога му!) ризикнуло і надрукувало казочку. Ось так з’явився на світ “Гаррі Поттер”. Тепер Джоана Роулінгс – найбагатша письменниця світу.

До чого я це веду? Міс Джоана не жила з думкою, що її геніальну книжку визнають нащадки і носитимуть на її могилу квіти від облдержадміністрації. Вона не здавалася і не впадала у депресію, суїцидні думки чи в скромність. Методично, по-англійськи пані вчителька розсилала свій твір новим і новим видавництвам. Тому й стала тим, ким вона є.

МОНОПОЛІЯ НА ІСТИНУ

Але не все печально у Закарпатському королівстві, як казав співвітчизник міс Роулінгс, актор і письменник Уїльям Шекспір. Спілка письменників перестала бути монополістом на художнє слово. І склалася парадоксальна ситуація, коли за межами спілки нині перебуває ціла плеяда цікавих літераторів: Сергій Степа, Павло Чучка-молодший, , Володимир Бедзир, Мар’яна Нейметі, Василь Зубач, Василь Горват. На очах зростає талановита молодь – Андрій Любка, Лесь Белей, Ірися Ликович, Ірина Надворна… Це люди, які вже великою мірою визначають літературний процес на Закарпатті.

Невже цього не помітно у спілці? А колись приймали до спілчанських лав студентами і Скунця, і Кременя. І диви – обидва стали Шевченківськими лауреатами. І це було в ТІ часи, тоталітарні. Там чомусь талант помічали і притягували до себе якнайшвидше. А тут, видаючи себе за істину в останній інстанції, критикується все свіже, нове, незакомплексоване.

Про якусь допомогу з боку старших “колег” навіть не йдеться. Схоже на заповідник старіючих осіб, в якому бояться конкуренції за крихту державної допомоги на видання своїх шедеврів.

Дивно читати, що на літературну премію імені Потушняка можуть претендувати виключно члени Спілки письменників. Хіба ЦЕ критерій?

У більшості країн взагалі такого поняття як “обов’язкове літературне членство” не існує. Наші монопольні творчі спілки -- породження сталінської системи, аби контролювати навіть те, що не піддається контролю -- талант.

Чого боїтеся, панове писателі? Що не вистачить премії усім з 32-х членів? Чи що по-другому-третьому разу не отримаєте? І не треба казати, що Павло Чучка-молодший творить не літературу. Його книжки -- найпопулярніші на Закарпатті: вони дійшла до серця простих закарпатців. Їх цитує народ. Вони продалися тисячами в одній корчмі. Якого визнання вам ще потрібно?

Ясно одне: якщо спілка письменників хоче ототожнюватися з сучасним літературним процесом, то має жити в ногу з часом. Літературу творять не в пенсійному віці. Потрібна свіжа кров, свіжі ідеї, свіже бачення.

Перезмінка необхідна не тільки в пункті прийому склотари.

Олександр Гаврош, Ужгород
19 листопада 2008р.

Теги:

Коментарі

НОВИНИ: Культура

11:41
/ 1
До Всеукраїнського дня художника в Ужгороді відкрилися дві виставки
15:10
У вівторок в ужгородському скансені відкриють персональні виставки Івана Бондаренка та Владислава Ганзела
23:09
/ 1
На Львівському форумі видавців представлять нову дитячу книжку Олександра Гавроша "Фортель і Мімі"
20:36
В Ужгороді відбудеться арт-презентація нематеріальної культурної спадщини Закарпаття
20:36
В Ужгороді стартував Міжнародний фестиваль театрів ляльок "Інтерлялька – 2024" (ПРОГРАМА)
15:18
/ 2
В Ужгороді презентували виставку сучасного мистецтва "Бункер"
11:35
/ 1
У замку "Сент-Міклош" у Чинадієві відкрили виставку "Сакральні пам'ятки мистецтва Тисянської долини"
13:17
В Ужгороді відбудеться концерт органної музики "Всесвіт у звуках"
18:51
/ 1
В Ужгороді відкрилася виставка художниці Наталії Сіми-Павлишин
15:31
В Ужгороді за участі мовного омбудсмена Тараса Кременя презентують найновіші книжки Дмитра Кременя
21:04
У п'ятницю в Ужгороді розпочнеться 5-й Карпатський Гірський Міжнародний Кінофестиваль (CMIFF)
04:00
Дрогобич
11:16
В Ужгороді відкрили персональну виставку творів майстрині декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва Андреї Прислупської
11:15
Сон і олень
14:28
Чоловічий день
04:16
Жінка з кошенятами
07:44
Фріда
19:36
/ 2
В Ужгороді стартує міжнародний театральний фестиваль моновистав "Монологи над Ужем"
15:55
Книжка ужгородця Олександра Гавроша увійшла до Почесного списку Міжнародної ради з книг для молоді (IBBY)
07:46
88 плюс-мінус
18:59
/ 1
На Закарпатті нагородили переможців VI Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
12:37
Закарпатський театр ляльок "Бавка" урочисто розпочав 44-й театральний сезон
15:12
В Ужгороді відбудеться відкриття VI Міжнародної виставки "Натхненні лялькою"
14:06
В ужгородському скансені відкриється виставка народної майстрині Марії Купарь "Відлуння традицій"
03:11
На Закарпатті відбудеться чотриденний "Чендейфест 2024"
» Всі новини