Анатолій Криванич: "Купив би коханій черевички, як у ...самої цариці!"

Як часто доводиться чути прислів'я, мовляв, людина - коваль своєї долі. Або: «своє щастя треба кувати самому», «куй залізо, поки гаряче». Всі вони народилися, без сумніву, з помилок життя. І актуальність їх буде вічною. Бо людині притаманно помилятися знову і знову: як у виборі професії, коханої людини, друзів...
Анатолій Криванич каже, що не помилився в першу чергу з професією. Друзі теж перевірені часом. Не любить виставляти напоказ душу. Дуже тонко відчуває навколишній світ. Як справжній митець.
Схильність до малювання в Анатолія від тітки. На жаль, їй не судилося закінчити свого часу художній інститут у Львові. Поступила на перший курс, але обставини склалися так, що мусила залишити навчання.
Народився мій співрозмовник у мальовничому Міжгір'ї. Його батько Василь родом з Новоселиці. Мати Ганна — із села Присліп. Тепер батьки проживають на Виноградівщині.
Позаду вже — Ужгородський художній коледж, після закінчення якого хотів на рік-два повернутися в Міжгір'я. Душа прагнула відпочинку, каже. Але згодом вирішив поїхати до Львова. Там закінчує національну академію. Вона і відшліфувала чи не всі грані його таланту. До речі, і напрям вибрав собі по-справжньому чоловічий - «художня обробка металу». Хоча, зізнається, подобається йому і сакральне мистецтво.
У КОВАЛЬСЬКІЙ МАЙСТЕРНІ«ТРИ ІВАНИ»
- Чи коваль я? - перепитує.
- Мені подобається більше «художник по металу». Але якщо вже взяв у руки молот, то - коваль. Між куванням і чеканкою є різниця, — пояснює.
- Остання робиться на холодному матеріалі. Наклепується, а потім відпускається на вогні доти, поки не почервоніє. Це забирає всього кілька хвилин. Чеканка була популярною в радянську добу. Вона може бути на різних матеріалах: дереві, глині, на граніті. Гарні роботи виходять із кольорових металів: з м|ді, латуні, чорного металу. Але мідь з усіх цих металів найкраще піддається обробці...
Нині в Ужгороді все більше входить в моду метод кування, розповідає мій співрозмовник. У нашому місті можна зустріти витвори ковальства, які не вписуються в його архітектурну композицію, а відтак порушують, спотворюють цю красу. І навпаки! Є ковані огорожі, на які глянеш і розумієш: композиції нема, але задум проглядається...
- Чи відроджується на Закарпатті давнє ковальське ремесло? - цікавлюся.
- Якщо прикинути, скільки сьогодні майстерень маємо, то ковальство і справді воскресло.
Анатолій Криванич захоплено розповідає про «Ковальську громаду Закарпаття».
- Це дев'ять ковальських майстерень. Наша має назву «Три Івани». В Ужгороді тривалий час не могли знайти для неї відповідне приміщення. Тому «мешкає» вона в Перечині, а в ній одинадцять ковалів. Але не всі вони кваліфіковані майстри. Є такі, що тільки вчаться цього ремесла. Та для когось це вже улюблене заняття.
- Чому саме «Три Івани»? Невже там і справді працюють три Івани-ковалі?
- А яке в нашому краї найпопулярнїше ім'я? - відповідає на запитання запитанням. - Звичайно, Іван! Воно ж таке рідне, домашнє.
Деякі ковальські майстерні мають доволі цікаві назви. Наприклад, «Альфа і омега». На перший погляд може викликати певне здивування. Але вона все ж має свій підтекст: ковалі свою роботу виконують від початку до кінця. Маємо кузні «С. Перепелиці», «Алекс», «А.Бедрик», «Є.Мирончук», «Сварожичі», «Мегамайстер -38». От ця, остання, для мене цілковита загадка.
У КОЖНОГО КОВАЛЯ Є СВОЯ «МАРУСЯ»!
- Ковалів останнім часом можна побачити на різних акціях та фестивалях, — кажу Анатолію.
- Але ми на цьому не заробляємо, - відповідає. - Це наш спосіб життя. Звичайно, тут є невеличкий відсоток реклами. Але чи спрацює вона у майбутньому? Все залежить від нас самих. На фестивалях дуже часто проводимо майстер-класи. На це варто прийти подивитися, а ліпше взяти в них участь. Ви знаєте, що у ковалів усі інструменти мають свої назви? - запитує.
І, не чекаючи відповіді, продовжує розповідь далі:
- Ми великий молот називаємо лагідно - Маруся! Чому так? Не знаю! Так здавна повелося... Інструменти купуємо в спеціалізованих магазинах. Щоправда, не всі. Під кожне замовлення виготовляємо відповідно і нове ковальське начиння.
- Узагалі ковалі - то дуже цікавий народ! Вони свято бережуть ковадло. Воно для них - другий хліб! Якщо правильно за ним доглядати, то його можна передавати з покоління в покоління.
Анатолій каже, що здебільшого ковалі працюють на замовлення. Найчастіше клієнти замовляють ковані паркани, перила, балкони, металеві меблі, брами, решітки, поруччя, мангали, лавки, столи, аксесуари до камінів.
- А скільки коштує робота?
- Це все відносно, — пояснює Анатолій. - Бо кожна майстерня має свою ціну. Відразу не можемо назвати своїм замовникам, в яку суму обійдуться їм ковані вироби. Бо спочатку складається проектна частина, потім -  кошторис і т.д. Але виходить дорого!
— Тобто, ексклюзив влітає у копієчку?
— Індивідуальні речі - недешеві! Мушу сказати, що серед ковалів процвітає плагіат. І він теж у ціні. Скільки прикладів, коли майстри обкрадають один одного. Такого б не мало бути взагалі. Коли ти себе поважаєш, то ніколи не зазіхнеш на задум свого колеги. За кордоном за ідею платять чималі гроші. Натомість за виконавську роботу мінімум. У нас, на жаль, усе навпаки.
МЕТАЛ НИНІ НЕ ТОЙ ПІШОВ...
— Якщо глянути на старі балкони без фарби, то на них не знайдете стільки корозії, як на сучасних ковальських виробах.
Криванич скаржиться на метал.
— Він просто сам себе з'їдає, — продовжує. — Хоча тонна коштує від 8 до 12 тисяч гривень. Метал нині не той пішов, крихкий дуже! Неякісний! До того ж, навіть такий не завжди знайдеш. Бо його просто нема де придбати. Наша майстерня купує на металобазах або ж у торговому комплексі «Беркут» в Ужгороді.
Коваль каже, що зі шматка заліза можна зробити цвях, а можна й троянду. Бо робота з металом - процес творчий. Усе залежить від натхнення та вміння майстра.
Спілкуючись з ним, здається, що тяжка праця ковалів — це не робота, а романтичне хобі. Але насправді, це і робота, і мистецтво водночас. Тільки той може називатися ковалем, у кого прокинувся справжній ковальський дух. Кажуть: саме він тримає людину.
...Мій співрозмовник зовні схожий на коваля Вакулу. Кароокий, темне волосся і зачіска, як у гоголівського героя. Навіть у характері — схожі риси: цілеспрямованість, витримка, правдивість, доброта. Анатолій обмовився про дівчину. Але потім зупинився на півслові...
- А ви б змогли купити своїй коханій черевички, як у самої цариці? - запитала наприкінці розмови.
- Думаю, що так! - посміхнувся!
Анаталій Криванич 6 листопада святкував день народження. Бажаємо, щоб «ковалі щастя» накували йому якомога більше щасливих хвилин життя, здоров'я, кохання і здійснення мрій!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати