Ужгород: Батьківські гени у Тараса Усика не сплять

Пам'ятаю, як ми, журналісти, часто збиралися в майстерні його батька - відомого закарпатського живописця, нині вже, на жаль, покійного Степана Усика, як милувалися його пейзажами і за філіжанкою кави розмірковували про людські цінності.
Якби Степан був живий, він, безсумнівно, щиро порадів би за сина. Ще б пак, на нещодавній персональній виставці на адресу Тараса пролунало стільки хвалебних слів.
Я оглядала картини цього талановитого художника і губилася в здогадках: що хотів відобразити він. Наче спеціально для таких як я, більшість картин мали підпис «Без назви». Мовляв, не відходь, помізкуй, що тут зображено. Сам Тарас пише у вступі до каталогу своєї виставки: «Мені здається, що непідго-товлений глядач іноді може загубитися в безмежних світах абстракції, тому я намагаюся надати глядачеві найменшу зачіпку, найменшу соломинку або стежку в звичайний реальний світ».
Я відчувала себе саме тим непідготовленим глядачем. Але, повірте, не хотілося відходити від жодної картини. У кожній відчувався неспокій душі, бажання вирватися за межі запорошених міських бруківок. Фарби грали усіма кольорами. Придивившись, бачила тіні одиноких перехожих. Когось гнітила самотність, хтось стояв коло чиїхсь закритих дверей. Стукав, але йому не відчиняли.
Абстракції художника живуть кожна своїм життям. Дуже чітко підмітила мистецтвознавець Галина Рижова: «Тарасові композиції споріднені з джазовими імпровізаціями - в напружено -насиченому звучанні колориту відчутні дзвінкий спів труби і тромбону, кришталевий розсипаний звук рояля, медова тягуча ніжність саксофону».
Кожна картина змушує уважніше в неї вдивлятися, дивуватися, замислюватися. Навіть та, яка має назву. Як наприклад «Помаранчевий вітер». Він настільки сильний, що, здається, змете геть усе на своєму шляху.
Але чомусь не хочеться щільніше загортатися у плащ, прикривати голову хустиною. Навпаки, підставляєш лице вітровію, міцніше вчепившись у найближче дерево і очікуєш нагальних змін. Звичайно, на краще. Коли все вчухне. Фантастика!
Кожна картина - справжня загадка. Це треба бачити, своїми очима. Наблизитися до приземкуватої громади середньовічного замку, загубитися у вузеньких вуличках старого міста, які змійками в'ються все вище і вище. Ви втомилися, але не поспішаєте додому. Вам так і кортить заглянути за старий мур, звідки віє таємницею. Любить автор і липову алею, і кафедральний собор (не лише як архітектор, а як художник). Тараса полонили кольори навколишньої краси, але він вміє бачити їх під іншим кутом, ніж ми, прості глядачі. Ми кудись завжди спішимо: то на роботу, то в магазин, то на ринок, крутимося серед своїх буденних проблем. І ніколи глянути на небо, на якому клубо-чаться хмаринки та яскраво, не по-осінньому якось, сяє сонце. Картини Тараса Усика перевернули мою уяву своєю впорядкованою, як сам назвав, абстракцією.
Те, що сьогодні робить цей талановитий митець, мені здається, це - промисел Божий. В усі часи Бог посилав на землю людей, які здатні засвітити для свого народу свічечку надії. Він - один з них.
У вступі до каталогу Тарас розповів одну цікаву історію - міф про те, як боги з усіх світів бідкалися, як заховати від людей свої божественні та дорогоцінні знання. Люди стали дуже розумні і скоро на планеті не залишиться нерозгаданою жодна природна таємниця.
І тоді самий мудрий із богів порадив заховати ті скарби в середину кожної людини і вона нізащо не здогадається там їх шукати. Повчальний міф, хіба ні?
Отже, художник починається зсередини. Тарас матеріалізував у своїх картинах саме свої думки і свій внутрішній світ.
Не знаю, як кому, а мені в тому загадковому світі було цікаво. Загадковий, кольоровий, той світ манив до себе, примушував хоч на мить полинути у світ фантазій, примушував відірватися від грішної землі, забути про всі клопоти та проблеми.
Ця персональна виставка Тараса Усика - п'ята. Участь у групових виставках - не злічити. Попереду - нові творчі пошуки, нові виставки. Художник може бути впевнений: своїх глядачів він вже давно знайшов...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати