Закарпатському художнику Василю Свиді виповнилося б 95

...Зал Пацканівської сільради наповнений вщент. Тут зібралися, крім односельчан, родичів першого на Закарпатті лауреата Державної премії Тараса Шевченка, народного художника України, кавалера багатьох орденів та медалей Василя Свиди, якому в оці дні виповнилося б 95 років. Вчителька Марія Панько так тепло розповідала про свого стрика, який, на жаль, вже за межею вічності, що мимоволі здавалося, наче він тут, серед нас. Народився Василь Свида у багатодітній селянській родині, зазнав поневірянь голодного дитинства, пас худобу. Вже тоді мав найбільшу радість від різьблення візерунків на палицях та сопілках.
Розповідь Марії Михайлівни доповнили син Ярослав, Василь Габорець, Володимир Микита — добре всім відомі на Закарпатті та за його межами особистості.
Приємно було слухати сина - Ярослава Васильовича, який впродовж багатьох років дбає про відкриття музею батькових робіт. їх чимало, і нема їм ціни, але влада глуха. Після смерті Василя Свиди (19 квітня 1989 року) сплило чимало часу, але далі обіцянок справа не посувається, та син не втрачає надію. Кожних п'ять років організовує виставки батькових робіт, вірить, що музей народного художника України Василя Свиди все ж таки буде.
Слід сказати добре слово про педколектив місцевої школи, де роблять все, щоб діти знали про свого великого земляка. Тут же, на святі, учні виступили з цікавими рефератами. Численні гості, серед яких був і заступник голови районної ради Степан Мацко, дізналися, як Василь Свида вчився в Ясінянській школі з художньої обробки дерева, організованої на початку XX століття, коли по багатьох європейських країнах прокотилася хвиля зацікавлення фольклором. До школи його зарахували без іспитів (це був 1930 рік), бо ж навички у різьбярстві та в майструванні з дерева він мав змалку.
Після закінчення школи потрапив Василь Свида до братів Котробових у Брно, які займалися реставрацією та виконанням церковної скульптури, працюючи на об'єктах всієї Чехословаччини.
У житті кожної людини, а тим більше митця, є свої визначальні події. Для Василя Свиди такою щасливою подією, що докорінно змінила його долю, було повернення додому. Закарпатські митці тепло прийняли його у свою сім'ю. Ерделі, Бокшай, Манайло, Коцка щирими порадами допомагали, підтримали його намір зайнятися скульптурою.
Мені не раз щастило спілкуватися з цією неординарною особистістю, бувати в його майстерні. У свій час в Києві у Державному музеї українського народного декоративного мистецтва я побачила скульптуру славетного Свиди «Поцілунок матері», довго не могла відійти, від неї.
Правду кажуть, що рідний край люблять не за розкоші. І їх не побачиш в роботах скульптора. «До школи», «На полонину», «Пастух з буйволом», «На водопої», «Над книжкою», «Секрет», «Дівчата співають», «Гуцулка з бесагами», усіх робіт не
перелічити. І всюди - прості селяни, на яких завжди тримався і тримається світ. Є серед робіт така, де фігурують 100 осіб. Мав Свида свій оригінальний стиль, дуже цікавий і самобутній.
Син Ярослав привіз три величезні роботи (як вони лише вмістилися в його легковику?). На одній буйвол п'є воду; на другій селянка з величезним клунком за спиною та дитиною, вочевидь повертаються з поля; на третій - жінка з кіньми. Було також представлено багато репродукцій з робіт великого митця. Навіть той, хто ніколи не знав цього видатного художника, переконався, що село має ким гордитися.
Талант митця був багатогранний. Син продемонстрував прекрасний металевий хрестик роботи батька і вишиту ним сорочку. Без сумніву, це був талант від Бога.
Величезну працездатність Василя Свиди - відзначав відомий художник Володимир Микита. Казав, що ніколи не бачив, щоб цей скульптор сидів без роботи. А я пригадую,'як Василь Іванович казав, що він так і залишився селянином. Схід сонця зустрічав на ногах, за своїм скульптурним станком, як за плугом. Бо інакше, казав, з якою совістю їстиму хліб?
...Треба зняти капелюха перед чесною пацканівською громадою на чолі з сільським головою Юрієм Бонем, перед вчителями місцевої школи (директор Ілля Коштура) і, звичайно, перед сином Ярославом Свидою і племінницею митця Марією Панько за те, що влаштували таке прекрасне свято. До речі, для дітей це було і свято осені, де нащадки великого митця продемонстрували свою фантазію і талант в оформленні різних експозицій з овочів та фруктів.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати