Скромна дівчинка-підліток ніяковіє, і розповідати про її успіхи доводиться переважно батькам. А похвалитися є чим. Власне, її шлях до живопису почався з тих же віршиків: з другого класу акуратно записувала свої творіння в зошит, а поряд малювала ілюстрації до них. У 12 років уже мала першу виставку — у школі в рідному Довгому. Тоді, до речі, 15 її картин відразу розкупили, і зароблених грошей вистачило на те, щоб оплатити старшому брату-другокурснику два семестри навчання у вузі. Уже наступного року в Мукачеві в Паланку на виставці “Таланти Закарпаття”, де була представлена творчість найрізноманітніших жанрів, їй дали перше місце і подарували цифровий фотоапарат.
Третя Оліна експозиція за допомогою Василя Кузана у травні 2007-го поїхала вже в Ужгород: 30 виставлених картин отримали теплі відгуки і від простих поціновувачів мистецтва, і від професіоналів. Зокрема високу оцінку майстерності дівчини дав Василь Свалявчик. Сюжети про юне обдаровання пройшли не тільки по місцевому телебаченні, а й на всю Україну. Картини охоче розкуповували — із 30 залишилося тільки 14, та й то тому, що рідні не хотіли з ними розлучатися. Виручені кошти, знов-таки, Оля спрямувала на допомогу братові, сестричці, батькам. Собі залишила хіба дещо на одяг та фарби. Останні ж недешеві — на кілька картин їх витрачається гривень на 300.
Перед картиною, що народжується, дівчина може сидіти цілий день. Коли приходить натхнення, йде до себе в кімнату, включає музику і малює. Що вийде в кінцевому результаті — не знає. “Воно саме малюється”, — каже. Буває, над картиною працює тиждень, а часом — і кілька місяців. Задум має дозріти, і тут усе залежить від Музи. Мольберт Оля не визнає, хоч батько спеціально змайстрував його для неї. Полотно в підрамнику ставить на стілець і так працює. Так само не послуговується і палітрою — фарби змішує на пластиковій дощечці, на яких зазвичай діти ліплять із пластиліну. Малює переважно пейзажі та натюрморти — наприклад, вид із власного вікна, захід сонця чи річку. Як натуру використовує і фотографії, зроблені братом у мальовничих куточках Закарпаття, також перемальовує сюжети картин відомих художників або місцевих сучасних живописців, просто світлини з календарів. Довго її улюбленим майстром пензля був Шишкін, отож має багато копій його картин власної роботи, але зараз трохи охолола до нього. “Переросла Шишкіна, — сміється мама. — Але насправді для того, щоб робити щось своє, треба вчитися спершу в інших”. Безперечно, дівчинці добре б виїжджати на природу і малювати її “в живу”, а не зі світлин, зітхають батьки, але ж не пустиш дитину саму в гори, а сидіти там із нею нікому.
Стиль полотен Олі — натуралістичний, наближений до фотографій: їй хочеться передати все живим, об’ємним. Творче зростання юнки помітне неозброєним оком — досить порівняти перші її роботи й нинішні. Поза сумнівом, у дівчинки є талант від Бога, але до цього добре було б докласти і певні уроки професійної майстерності, які відшліфували б техніку, відточили графіку. На жаль, у Довгому таких майстер-класів їй дати нікому.
Батьки дівчини ніякого стосунку до мистецтва не мають (мама працює в аптеці, батько — інженером-електромеханіком у санаторії), і тому дуже переживають, щоб Олі вдалося по закінченні школи, а цей час уже не за горами, вступити до якогось художнього вузу. “Бо, знаєте, — з гіркотою каже тато дівчини, — діти художників — художники. А діти слюсарів хто? Самі знаєте”. Рідні переконані, що Олін талант гріх загубити, і дуже хотіли б допомогти здійснити її мрію — стати професійним майстром пензля. Власне, тому й організовують виставки, щоб привернути увагу до творчості доньки. Може, хтось із художників, прочитавши цей матеріал, теж захоче посприяти і візьме шефство над дівчиною?..