Іван Попович: "Я переніс на київську землю маленький куточок рідного Закарпаття"

Наштовхнули його на цю думку численні гості й товариші співака, якого називають «отаманом Карпат» (через однойменний фільм про артиста), а його голос — «голосом Карпат» (через назву його пісні)...

Будиночок Івана Поповича — дерев’яний. Деревом оздоблена і вітальня, в якій біля каміна зручно розташувалися плетені крісла і столик. Ось сюди й запрошує артист своїх гостей. У дворі — мангал, на ньому нещодавно давній друг співака Степан Гіга готував по особливому рецепту коропа. А куштували його просто неба, де для обіду на свіжому повітрі встановлено стіл з лавами. На подвір’ї заміського будиночка Поповича перше, що впадає в око, — акуратно підстрижена трава. Виявляється, метр української естради косить її власноруч. Але не тільки двір він привів у порядок, а й навколишній ліс очистив від бурелому і сміття, яке часто залишають туристи. Тепер у лісі в чималому вольєрі живуть кролики, а охороняє їх вівчарка Джан. В обов’язки собаки входить також зустріч гостей і супровід їх до вітальні.

— Іване Дмитровичу, навіщо вам аж два колодязі? Чи це декорації?

— Ні. Не декорації. Завдяки колодязям подається вода в критий басейн. Щоранку по 45 хвилин я плаваю в басейні. Тому завжди у чудовій формі. До того ж, у мене найчистіша вода в окрузі. І не тільки в будинку, а й у басейні. І черпають її не зі свердловини, як це роблять усі мої сусіди, а з джерела, яке я знайшов попід лісом.

— Дерева, що тут ростуть, також самі вибирали?

— Звичайно. У мене є яблуні, сливові, персикові дерева і навіть туї. З туями маю найбільше мороки. Вже кілька з них довелося замінити. Вони погано переносять зимові вітри. Але ж які красиві! Моя помічниця Тетяна висадила повз доріжки кущі троянд і чорнобривці.

— Ваша садиба зведена в закарпатському стилі.

— Я переніс на київську землю маленький куточок рідного Закарпаття. Якось шанувальники запропонували в подарунок звести баньку. Я відповів, що у мене ніде її будувати, бо дачі не маю. Ось тоді й виникла у мене думка звести під Києвом будиночок і там оселитися. Хотілося мати й власний басейн, а ще — велику вітальню, яка б вмістила чимало друзів.

— Давно поїхали із Закарпаття?

— З рідного села поїхав після восьмого класу. Відтоді практично в Закарпатті й не жив. Бував тільки наїздами. Часто жартую зі сцени, що народився двічі: як людина — у Закарпатті, як музикант — у Галичині (Львові). Але хоч давно не живу в рідних краях, приїжджаючи, розмовляю чистою закарпатською говіркою, місцевим діалектом. І мої земляки пишаються цим.

— Яку музику любите?

— Найбільше фольклор. Багато пісень пишу для себе сам. Моя власна музика походить від народної творчості Карпат. Коли навчався в Хустському культосвітньому училищі, а потім у Львівській консерваторії, всі канікули проводив у горах. Зібрав велику колекцію народного мелосу. Ніколи не гнався за модою у мистецтві, не був у ньому «повією», шукав власний шлях. Чверть століття тому в мене в гостях була Регіна Дубовицька. Вона запитала: «Ваню! Ломоносов пішки дійшов до Москви. А тебе який вовк налякав, що ти з цих гір спустився»? Я закінчив Московську аспірантуру й захистив дисертацію на тему: «Лемківські народні пісні». Нині досить уважно слідкую й за сучасною музикою. Мені це потрібно, треба ж іти в ногу з часом, щоб знати, чим живе молодь.

— Ви викладали вокал в коледжі естрадно-циркового мистецтва, а ваші учні здобували гучні нагороди на міжнародних пісенних конкурсах. Напевне, нині вам не вистачає викладацької роботи?

— Я був у коледжі завідувачем кафедрою естради. Можливо, невдовзі вдасться організувати приватну Академію Івана Поповича. Я вже веду переговори щодо приміщення і фінансування, але поки-що не стану розкривати, де це буде. Навчатиметься в академії поки-що небагато студентів — до десятка, буде кілька викладачів.

— Як виникла ідея телепроекту?

— Сама ідея створити телевізійну передачу «На гостину до Івана Поповича» виношувалася вже давно. Раніше, якщо пам’ятаєте, виходила програма «Вечорниці з Іваном Поповичем». Це досить великий проект, в якому задіяно багато людей — артистів, громадських діячів. Брав у ній участь і Президент України Віктор Ющенко. «На гостину до Івана Поповича» я вирішив започаткувати тому, що, мені здається, в нашій країні митці, художники, архітектори, представники бізнесу, спорту, науки, котрі багато чого досягли в житті, нині залишилися за кулісами. Про них або почали забувати, або їхні імена стали обростати плітками, а діячі про це навіть і не знають — просто живуть собі й працюють. Щоб привідкрити завісу особистого життя героїв, розповісти про їхні звички, вподобання і забаганки... У моїй студії невимушена, домашня обстановка. Тут може йти не тільки академічна розмова, а й довірлива, дружня. Виходитиме передача на телеканалі «Ера» у п’ятницю ввечері та в суботу вранці. Цієї суботи на гостину завітає Ліля Сандулеса, яка дуже зацікавилася флорою на моєму подвір’ї.

— Нове хобі не поглинуло вас цілковито? Знаходите час для творчості?

— Звичайно. Скоро починаю гастрольне світове турне, приурочене до мого ювілею, котрий відбудеться наступного року — 22 квітня. Взимку гастролюватиму в теплих країнах: Австралії, Бразилії, Аргентині, Португалії, Мексиці. Я там вже виступав. І мене дуже добре сприймала публіка. Тож нині веду переговори зі спонсорами, щоб ці країни також включити в список турне. У Києві, приблизно у червні, влаштуємо завершальний концерт на майдані Незалежності.

— До вашої програми потраплять тільки маститі митці?

— Не тільки. Я спеціально включаю в свою програму і виступи молодих виконавців. Ці діти, на жаль, стали творчими «безбатченками». Виступили в «Шансі», перемогли, і більш нікому не потрібні. Скажімо, Сергій Марченко, Володимир Рибчук. Я хочу якось їм допомогти. Включаю не лише в свою програму, а й в авторські концерти, які зазвичай мають назву «Іван Попович і друзі». Друзі змінюються в залежності від регіонів України.

— У ваших концертах досить часто виступає й ваша донька.

— Соломійці вже 18 років. Вона навчається у Львові в юридичному університеті. Хоче мати власну нотаріальну контору. Співає в моїх концертах і досі, адже паралельно займається вокалом.

— Мрієте, аби вона стала співачкою?

— Вона має сама визначитися. Ця професія дуже важка. Особливо зараз, коли байдуже, чи є талант, чи немає, а головне — розкрутка. Тому багато талановитої молоді, за якою ніхто не стоїть, залишається за кадром.

— Кого побачимо на екрані незабаром?

— Першим гостем став відомий поет Степан Галябарда. Потім моя колега, чудова співачка Лілія Сандулеса. Поділиться своїми враженнями від танцювального Євробачення його призерка, олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики Лілія Подкопаєва, почитає нові вірші поет-пісняр Вадим Крищенко, продемонструє нові скульптури Олег Пінчук і, безперечно, приготує за особливим рецептом коропа артист Степан Гіга...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати