Цей суперечливий митець русинського походження (справжнє ім’я та прізвище Андрій Вархола) належав до тієї когорти людей, яка прагне своїх «15 хвилин слави» за будь-яку ціну. Однак, без сумніву, він був одним з небагатьох, хто мав що запропонувати світу. І саме тому, як пише газета «Нью-Йорк Таймс» у своєму коментарі до річниці, «15 хвилин слави» Ворхола тривають вже більше 50 років.
Ця людина ― бог свого часу ― змінила обличчя моди, зробила її більш простою, доступною та «вуличною», а не «салонною». Увесь його поп-арт був побудований на контрасті білого й чорного ― в одязі, зачісках, макіяжі.
Коли Ворхола запитували, звідки він, то чули у відповідь: «Я прийшов нізвідки». Митець дуже соромився, що походить із провінційного промислового Пітсбурга, завжди мріяв про Нью-Йорк. Однак, рідне місто не ображається, що він не хотів визнати себе його «сином». Тут у 2005 році на його честь назвали один із мостів, який веде до Музею Енді Ворхола, де зберігається чудова колекція робіт та речей майстра. І саме в Пітсбурзі, хоч як цього не хотів Енді за життя, його було поховано у лютому 1987 року.
За право називатися батьківщиною Ворхола змагається також словацьке містечко Медзілаборце, розташоване неподалік польського та українського кордонів. Звідси батьки Енді емігрували до Сполучених Штатів. У м.Медзілаборце розташований єдиний у Європі Музей Енді Ворхола, де планували на честь ювілейної дати виставити 60 новопридбаних оригіналів і репринтів робіт майстра. Однак через технічні причини виставку перенесено на вересень цього року.
Свої графічні серії, які згодом стали класикою поп-арту, Ворхол присвятив зіркам кіно, головам держав (Мерілін Монро, Елвіс Преслі, Ленін, Мао Цзе Дун). Ці картини розходилися сотнями екземплярів по усьому світу. У центрі роздумів митця було питання: «Що таке індивідуальність людини і що залишається від неї, якщо розмножити її образ десятками, а то й сотнями екземплярів?»
Крім того, в 1964-1968 роках Ворхол очолював експериментальну студію «Factory», яка слугувала місцем зустрічі художників, поетів, артистів кіно, представників вищих верств населення. І це ще не все: Енді створював неперевершену рекламу, знімав андерґраундні фільми, видавав журнал «Inter/ Wiev»…
Особистість Енді Ворхола є, безсумнівно, унікальною. Хтось його вважає вампіром, який губив людей, інші ― дитиною, яка так і не встигла подорослішати. Та ім’я генія він точно заслуговує.
Іванка Дюлай, студентка відділення журналістики УжНУ,
ЗІА "Простір"
Stranger 2008-08-25 / 00:32:00
Енди Варгол бов сином свого народа и нигда ся того не ганьбыв."Душа моя - русынська" - то його слова!
zemplinus 2008-08-23 / 21:02:00
Medzilaborce? Ne Mykova?