Французька Сорбонна: Дюжина екзаменів за сесію – не біда!

Оксана Ломпас

  – Як потрапила до Франції й Сорбонни зокрема і що потрібно, аби вступити до цього вишу?
– До Франції подалася, долучившись до програми догляду за тамтешніми дітьми. Через кілька років, коли вже обжилася в країні, добре володіла мовою, вирішила подавати документи до університету, бо ж наші дипломи там офіційно не визнаються. Щоб вступити до Сорбонни, іноземцям треба передовсім заповнити детальне досьє, подати переклади свідоцтва про народження, всіх наявних «невизнаних» дипломів і, зрештою, щонайважливіше – скласти непростий іспит із французької мови. Тобто довести, що зможеш слухати лекції французькою й вивчати відповідну літературу. А от французи вступають до вишів винятково за наслідками випускних екзаменів у «вищих школах».
– Яка оплата навчання в Сорбонні?
– Навчання по суті безплатне, але за процедурою щороку робиться кілька символічних внесків: 125 євро на навчальні потреби, 28 євро за послуги бібліотеки, оплачувати потрібно також власне медичне страхування та інші дрібнички.
– Як називається твій факультет і де можна потім працевлаштуватися за спеціальністю?
– Факультет має абревіатуру CIMER (Communications Interculturelles & Musеologie au sein de l’Europe en Reconstruction). Українською сформулювати досить важко: це міжнародні відносини у Європі у сфері культури та музейної справи. Тобто в полі зору все, що стосується культурної спадщини країн Європи, інтеграційних процесів, пам’яток старовини тощо... Працевлаштування можливе в кількох сферах: починаючи від посольств (радник у питаннях культури та звичаїв) до роботи в картинних галереях, організацій виставок та праці в музеях. Спеціалізація – за країнами: хто які мови знає, такі культури й вивчає. У моєму випадку це Україна, Росія та Чехія.
– Чи відрізняється сама система навчання у нас і в Сорбонні?
– Порівнювати важкувато. Можна сказати, що у Франції система гнучкіша й більш осучаснена, комп’ютеризована. Щодо гнучкості. Студенти самі обирають, які предмети їм вивчати, за винятком обов’язкових дисциплін. Останніх не багато – це така собі база, від якої студенти відштовхуються до дальшої спеціалізації. Таким чином організовуються невеличкі групи за вподобаннями, які вивчають те, що їм до душі. В Україні ж такого вибору нам не давали.
– У чому ще виявляється тамтешня гнучкість?
– Наприклад, у системі відвідування занять. В Україні це ніби додатковий показник, що може вплинути на успішність підсумкового контролю. А там на це не звертають уваги, навіть попри нечисленність групи. Ніхто не фіксує пропусків. До одиночних неявок ставляться з розумінням, можна й узагалі на парах не з’являтися: якщо зможеш наздогнати самотужки й гідно відповісти на екзамені, тебе оцінять відповідно. Для студентів-іноземців це дуже добре, адже доводиться заробляти на життя, й не завжди графіки роботи й навчання вдало розходяться. З іншого боку, наздоганяти завжди важче, адже простіше вислухати стислу лекцію, ніж перелопачувати купи літератури з теми...Однак є й перегинання гнучкої палиці. Це я щодо тривалості пар і перерв. Графіки складають під викладачів і їхні лекції. Тож заняття може тривати і 2 години без перерви, годину чи півтори. Великі перерви також можуть розтягувати на дві чи навіть три години! Тож 3-4 пари нерідко завершуються вже після заходу сонця! Не те що в Україні: знаєш, що четверта пара о конкретній годині, й можеш планувати далі день.          
– Які предмети найбільше ці­кавлять?
– Фактично все, що вибрала, викладається дуже цікаво: вивчаємо історію, культуру, мистецтво Франції та країн спеціалізації. Майже на всіх лекціях викладачі широко використовують комп’ютери. Ба більше, один із обов’язкових предметів  – «Кіно» (спочатку розглядаємо, приміром, класику, наступного року – російське кіно, французьке...) – передбачає на кожній парі перегляд уривків із фільмів різних жанрів (а іноді й цілу стрічку!). У кінці ж року маємо скомпонувати доповідь сторінок на 15. Вражає й спілкування викладача зі студентами: всі питання узгоджуються за допомогою електронної пошти: додаткові завдання, зміни в домашніх роботах, перенесення чи скасування пари. Навіть проконсультуватися з викладачем можна, як виконати якесь завдання! 
– І все таки, яка найбільша відмінність між тамтешньою вищою освітою і нашою?
– Для мене особисто – в атмосфері. Тут студентів ставлять перед фактом: ви дорослі люди й самі відповідаєте за дисципліну й свої знання, а університет лише навчає, але вже не виховує. Тож я почуваюся вільніше, знаючи, що вся відповідальність лежить на мені. І ходжу (чи не ходжу) на пари не через страх перед викладачем чи сором перед куратором, а через те, що «бачили очі, що вибирали». І так більшість студентів: нам багато чого дозволено, однак жоден шалапут не переходить межі – знає, що під час іспитів «підтягнутися» буде практично неможливо. Адже за сесію по 12-13 екзаменів! Інколи буває по 2-3 за день. Тож хоч-не-хоч – мусиш бути обізнаним у предметі (тобто вчити щось протягом року) і лише освіжувати знання. Є навіть такі випадки, коли не знаєш, який іспит складати: просто тягнеш білет із іменем викладача й ідеш до потрібного кабінету!..   
– Знаєш, є такі речі, до яких ніяк не звикнути навіть нашому брату. Що тебе досі вражає у Європі (Парижі)?
– Вже адаптувалася повністю, адже живу в Франції  3  роки, тож здивуватися з чогось важко. А от коли тільки приїхала, хотіла книжку написати про те, які вони всі тут дивні, наче інопланетяни. Нині ж інколи доводиться визнавати, що сама жила на іншій планеті. Втім більшість розбіжностей – через різні культури й менталітет. 
– Чи важко жити в Парижі? І як дають собі раду студенти?
– Париж – то таке місто, що від нього відчуваєш передовсім захоплення! А решта – на другому плані. Для молоді це ж узагалі просто казка: все в постійному русі: концерти, виставки, парки, музеї, просто цікаві місцини – обійти неможливо! Втім із виходом на пенсію тут би не жила: шум, вихлопні гази, метушня в метро, ну й ціни...  Париж – дуже дороге місто. Хоч навіть студент, що звик трохи підробляти, вижити може. Приємно здивувала вартість продуктів: на якихось  35 євро можна забити холодильник на тиждень! А, зауважте, французи просто не мислять раціону без чогось м’ясного чи риби!
– Розкажи трохи про позауніверситетське життя.
– Тут майже всі студенти винаймають квартири (гуртожитку, як такого, принаймні в Сорбонні, немає). Через дороговизну туляться на 9-10 квадратних метрах. У мене ж «еліт-варіант» – 13 квадратів! Живу сама, адже так переважно в іноземців виходить: хто приїжджає сам до Парижа, не стане шукати когось «із вулиці»... Працюю в компанії, яка організовує всілякі прийоми, акції, рекламні кампанії: більшість таких дійств припадає на вихідні, тож це узгоджується з університетом.
– Як проводиш вільний час і чи є він у тебе взагалі?
– Крім відвідин усіляких дійств у Парижі, полюбляємо тестувати новомодні штучки. Нещодавно під’єднали до комп’ютера спеціальний пристрій, який підігріває каву до такої температури, яка тобі подобається, або охолоджує пиво тощо. Також захопилася новим видом інтерактивних приставок. Таку собі платформу (яка нагадує широкі ваги) під’єднуєш до телевізора, вставляєш відповідний диск, стаєш на платформу й займаєшся з тренером  фітнесу. Давачі на платформі сприймають твої рухи, й електронний наставник каже, що я не так роблю, також за моєю вагою й зростом визначає, в якій я формі і яким видам спорту вартувало б надати перевагу. Думала, що то дурниця, однак після кількох таких тренувань із фітнесу зрозуміла, що ця штука скоро може тренажерні зали заткнути за пояс.  
– Чи багато українців у Парижі?
– В університеті не стрічала земляків. Однак у столиці Франції їх багато (особливо пересвідчуюся в цьому, коли приходжу до тутешньої православної церкви!), але більшість із них – нелегали, які працюють, а не навчаються. Щодо Сорбонни, то там чимало слов’ян (білорусів і росіян), а також кавказців.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати