На закарпатській Свалявщині пройшов конкурс коней гуцульської породи

Представити своїх "гуцуликів" і подивитися на чужих приїзали представники пленрепродукторів та фермерів західних областей України та Польщі.

На урочистостях виступили голова райради М.Воронич, обласний ветінспектор Ю.Садварі.

Ото ж, що таке Гуцульський кінь?

У порівнянні з іншими породами коней, гуцульський кінь має значні переваги. Він добре пристосований до суворого гірського клімату, витривалий у роботі, невибагливий до кормів та умов утримання. Відомо що під в’юком вагою 100 –150 кг. гуцульський кінь може пройти вузькими кам’янистими стежками до 100 км. за день. Гуцульські коні і їх помісі в порівнянні із іншими популяціями характеризуються найбільшою різноманітністю мастей. Можливо саме тому у країнах Західної Європи вони часто є “родинним” конем для задоволення.

Особливе значення гуцульські коні мають у розвитку екологічних господарств, які набувають щораз більшої популярності. Сьогодні ця порода досить широко використовується і у фермерських, лісових екологічних та індивідуальних селянських господарствах. Завдяки невеликому зросту та спокійному норову, цих тварин можна з успіхом використовувати у масовому туризмі, кінному спорті (особливо для молодих підростаючих спортсменів). Незамінними вони виявилися у гіппотерапії (лікування людей верховою їздою. Невисокий зріст коня є зручним для можливості проведення лікувальних вправ).

І підкови не потрібні

Виведені у невибагливих і суворих умовах Буковинських Карпат, «гуцули» спочатку мали всі характерні риси диких коней. Їх сотнями розводили в горах у дуже суворих природних умовах. Ізольована від інших, порода розвинулася на стійких і сильних коней. Гуцульські – коні для верхової їзди і драйвінгу (верхово-запряжні). Прикметні риси цієї породи – надійний характер, незворушна натура, навіть коли стикаються з недосвідченими вершниками, спокій і врівноваженість, правильний тип, міцна конституція, невибагливість в утриманні й догляді. У гуцульського коня прямокутний корпус. Круп добре розвинено, груди глибокі й широкі, голова виразна з великими очима і маленькими рухливими вухами. Шия міцна й мускулиста, спина дуже сильна. Копита маленькі й тверді, тому зазвичай гуцульські коні не потребують підковування. Зріст жеребців у загривку – 139-145 сантиметрів, кобил – 137-142. Масть здебільшого гніда з темною смугою по спині, також може бути булана, ворона, руда, сіра, мишаста; характерні риси породи – смуга по хребту й зеброподібні смужки на ногах.

Гуцульських коней часто використовують як робочих у лісах, а також як верхових та в’ючних на гірських стежках. Бо цей невеликий кінь дуже сильний, несприйнятливий до хвороб і може жити просто неба цілісінький рік. Він незамінний у горах, бо дуже стійкий і здатен зберігати високу швидкість на схилах та небезпечних гірських стежках.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати