Його доробок налічує такі збірки: “Поріг”, “Осередок”, “Фараметлики”, “Зелений фирес”, “Трава Господня”, “Дижма”, “Ярмінок”. Поета перекладено зокрема на чеську та словацьку. Невдовзі його можна буде почитати і сербською. Поезія Мідянки – неймовірне поєднання інтелектуальних термінів і закарпатських діалектизмів, філософії та злободенності тем.
- У вашій поезії поєднано дух чотирьох культур. Чи не боялися того, що широка публіка не сприйме?
- Я не мав такої упередженості. Просто писав собі, та й усе. Що мав, те інколи опубліковував. Пишу так, як мислю. Записую поезію на папір. Мені так значно легше твориться. Та й вірші необхідно не розуміти, знаючи значення того чи іншого слова, а відчувати. Їхній сенс у ритміці.
- Поезія найкраще відчувається у виконанні самого автора. Часто влаштовуєте літературні читання?
- Ні, не часто. Не маю такої можливості, оскільки обтяжений своєю роботою. Останній виступ мав на фестивалі „Потяг до Яремче” разом із франківською поетесою Галиною Петросаняк.
- Ви працюєте вчителем української мови і літератури...
- Уже 26 років викладаю українську мову і літературу у звичайній сільській школі. У вересні піде двадцять сьомий. Мені пропонували переїхати до міста, однак обставини складалися так, що був змушений залишитись у селі. Іншої роботи собі тепер не уявляю.
- Як педагог охарактеризуйте сучасну молодь...
- Молодь – це завжди молодь. По-перше, вона красива. По-друге, гнучка до всього. Багато і позитивного, і негативного. Працюю з молоддю постійно і бачу, як вона змінюється з кожним роком. Менше читають, пам’ять розсіяна, більше користуються технікою, зокрема Інтернетом, отже, на них виливається величезний потік інформації, часто абсолютно не потрібної. А коли сідають за підручник, то важко засвоюється матеріал. Мене це дуже хвилює.
Щодо виховання, то багато залежить і від родини, в якій ростуть діти. На жаль, серед молоді є нещадні жорстокі особи. Звідки це береться – невідомо.
- Маєте якийсь особливий підхід до викладання?
- У кожного вчителя за роки викладання виробляється власна методика. Я, наприклад, бачу, з ким можна говорити, а з ким не варто, бо чудово знаю контингент, з яким працюю. У мене були різні випадки. Колись навіть хамили в обличчя. Інколи молодь не відчуває вікової різниці і дозволяє собі розмовляти зі мною як з однолітком. В учнів виробляється певний стереотип щодо вчителя.
- Що скажете про шкільну програму з української літератури?
- Шкільна програма мусить вдосконалюватися з кожним роком. Обрати програму для середньостатистичного школяра важко. Головним критерієм необхідно взяти цікавість літератури, аби учням не було нудно читати, аби не відбивати у них бажання. Адже найважче дається те, до чого змушують. Наші учні вивчають напам’ять важкі тексти. Їм це дається з труднощами, та й нудно. Не кажу, що потрібно дати читати школярам якусь розважалівку. Мусить бути цікава література.
- Хто з українських письменників вам цікавий?
- Уважно стежу за сучасним українським літературним процесом. Серед сучасних письменників багато моїх друзів. Кого б не назвав - чи Сергія Жадана, чи Юрія Андруховича, чи Івана Малковича, – усі вони мої хороші приятелі. Українська інтелігенція з різних областей комунікує між собою. Не маємо упереджень один до одного. Ціную їхню творчість.
- А яких письменників-класиків читаєте?
- Люблю українських неокласиків Миколу Зерова, Павла Филиповича, Михайла Драй-Хмару, футуристів Миколу Бажана, Михайла Семенка. Зачитуюся Богданом-Ігорем Антоничем.
- Чим займаєтеся, окрім вчителювання і поезії?
- Публіцистикою та есеїстикою. Поезію пишу тільки на папері, а ось тут відразу набираю тексти на комп’ютері. Пишу на різні теми: культури, краєзнавства. Можу написати про свято, використавши дослідження з фольклору, а можу і про художника чи письменника. Велику увагу приділяю проблемам підкарпатських русинів. Друкувався у найрізноманітніших журналах та газетах. Зокрема в українському журналі “Критика”, що видається у Празі.