Коваль, що народився в Чинадійові на Мукачівщині, Олександр Безик, вже близько 9 років займається улюбленим ремеслом, розпочавши працювати ще під час навчання в Ужгородському коледжі мистецтв за спеціальністю «художнє кування по металу». Відкривши з часом власну майстерню, в якій трудиться понад 30 його колег, нині Олександр вважає, що заради розвитку закарпатського ковальства варто ставитися до нього не лише як до безумовного мистецтва, а й як до серйозного бізнесу, що повинен і діяти відповідно до правил ринку. З метою розвитку він створив Асоціацію ковалів Закарпаття, а невдовзі планує відкрити в Ужгороді музей-кузню, аби популяризувати саме закарпатських ковалів як бренд краю.
Головне – професійний підхід
– Чому ви взялися за таку нелегку справу як ковальство?
– Підштовхнули й фінансові потреби, і вподобання. А щодо нелегкої роботи, то це залежить від того, хто що на меті має. Декотрі шукають, щоб полегше, інші беруться за роботу, яка насамперед подобається. Я люблю ковальство, тому створив і майстерню. Плануємо, що через півроку аналогів нашій ковальні в Закарпатті не буде. І за масштабами виробництва, і в методах роботи, і щодо серйозності підходу.
– Якщо думаєте про розширення, отже, ковальство – перспективний бізнес?
– На мою думку, будь-яка справа є перспективною – все залежить від того, як людина її робить. За 8 років, відколи я в ковальстві, інтерес до наших виробів зростав. Нині він уже стабілізувався, і я думаю, що надалі виживатимуть ті майстерні, які матимуть кращий сервіс, серйозніший підхід до роботи і т.д. Якщо раніше всі ковалі хотіли стати підприємцями, то тепер більшає людей, які розуміють, що начальником бути не так просто, і воліють мати стабільний прибуток, просто собі працювати в галузі й не морочитися з марудною супровідною роботою: бухгалтерією, закупівлею матеріалів тощо. Якщо ти майстер, то можеш зануритися в улюблену роботу – і все.
– Чи багато ковалів працює на Закарпатті, конкуренція серйозна?
– Нібито й чимало, однак конкуренція не надто відчутна. Через попит. На жаль, багато майстерень через непрофесійність (не в самій роботі, а в сервісі чи інших додаткових послугах), підривають довіру до інших ковалів, затягуючи замовлення або взагалі їх не виконуючи. Люди воліють замовляти дешевші й менш якісні речі лише через те, що знають: робота буде вчасного готова, а до них ставитимуться як до клієнтів, які платять гроші. Через багато замовлень майстри починають, як то кажучи, халявити.
Ковальський край
– Ви створили асоціацію ковалів Закарпаття. Який сенс був у такій структурі?
– По-перше, асоціацій на такий кшталт в області раніше не існувало. По-друге, мої колеги й друзі, які входять до асоціації, всі молоді, і ми думаємо, що зуміємо трохи інакше підходити до вирішення ковальських проблем, до його популяризації. Хоч на Закарпатті є представники всеукраїнської асоціації ковалів, але ми вирішили, що коли хочемо щось справді зробити, то слід братися за діло, а не лише говорити. Якщо створили асоціацію, значить відповідаємо за все, що вона робить. А входячи до всеукраїнської структури, ми б не мали б самостійності, приміром, в організації певних заходів, бо мусили б їх узгоджувати, а частину справ віддавати в руки людей, яких не можемо контролювати й відповідати за їхню роботу. Якщо все вдасться, плануємо зробити кузню-музей в Ужгороді. Це буде туристичне місце, куди люди зможуть прийти й подивитися, як працюють майстри, придбати сувеніри з металу. Тобто заклад буде створено заради популяризації ковальського мистецтва, поширення його серед простих людей. Асоціація потрібна задля представлення Закарпаття як ковальського краю. Плануємо брати участь в українських та закордонних виставках, фестивалях. От незабаром в Ужгороді відбудеться туристична експозиція, на яку запросили й нас.
– Фестивалі, напевно, дуже важливі для ковалів?
– Якщо говорити про комерційну роль фестивалів, то є заходи менш затратні й більш ефективні саме для ведення бізнесу. Фестивалі потрібні для розвитку ковальства як мистецтва. Це нові знайомства з колегами, обмін досвідом, налагодження дружніх стосунків.
– Кожна країна чи область мають, напевно, свої особливості в ковальстві, свій почерк. Роботи яких ковалів вам найбільше подобаються?
– Мені подобаються якісні роботи, і про окремий стиль говорити не випадає. Річ у тім, що замовляють ковані речі заможні люди, які, зрозуміло, подорожують багатьма країнами, де бачать всяке. Повернувшись, вони приходять до нас і кажуть, що хочуть таке чи таке. До того ж у нас більшість майстерень невеличкі, на 5–10 працівників, тому говорити, що вони задають стиль всій області, навряд чи правильно.
Роботу треба любити
– Чи було у вашій практиці якесь особливо незвичне замовлення?
– Я працюю вже доволі давно, багато їжджу Україною у справах, часто буваю у Львові, де, до речі, закінчую магістратуру в Академії мистецтв, читаю багато літератури з ковальства, тому, напевно, надивився уже всього. Воно мені звичне, бо робили майже все: від кованих панно і до банальних функціональних дрібничок.
– Ви продовжуєте навчання у Львові. Освіти, здобутої в нашому коледжі, було замало для роботи?
– Не в тому річ. Для роботи у царині металу в Ужгороді тієї освіти мені б вистачало з головою. Зрештою, знаю не одного майстра, який працює, взагалі не маючи ніякого диплома. А вчуся, щоб бути впевненим у собі, аби розуміти, що твоя думка щось важить і підкріплена знаннями. При роботі можна відштовхнутися від теоретичної бази й ліпше бачити, які речі підходять до інтер’єру. Відвідини Львова щоразу дають мені три-чотири нові ідеї, які, повернувшись додому, відразу втілюю в життя.
– Які риси характеру потрібні, щоб стати успішним ковалем?
– Насамперед бажання працювати й відчувати психологічний комфорт від роботи. Ну а щоб стати успішним у бізнесі, треба мати ті самі риси, що й у будь-якій іншій справі. Логічно, що не всі ковалі уміють бути підприємливими і ліпше почуваються, просто виконуючи улюблену роботою й отримуючи за це гроші.
Майбутнє – в ринкових умовах
– Яким вам бачиться розвиток ковальства на Закарпатті. Як порівняти зі Львовом, то складається враження, що там ковальський ринок набагато потужніший…
– На Закарпатті є дуже багато хороших майстрів, майстерень, які вміють виготовляти дуже якісні речі. Та якщо говорити про підхід, то проти Львова, де працюють потужні фірми, що пропонують широкий спектр послуг, ми суттєво програємо. Думаю, дуже швидко ситуація зміниться, бо ринок розпочне диктувати свої умови. Якщо раніше кількість майстерень постійно росла, то, гадаю, невдовзі їх поменшає. Наприклад, і в мене тепер працює двоє чоловік, що раніше мали власні майстерні. Вони зрозуміли, що так простіше – заробітки не змінилася, а клопоту набагато менше. Хоча нині конкуренції практично немає, невдовзі вона з’явиться. І ми будемо готові до нової ситуації на ринку. Ковальство – це, звісно, мистецтво, але також і бізнес. Тому й підходити до нього потрібно як до справи, якою заробляєш собі на життя. Творчий підхід важливий – для розвитку творчості ми й створили асоціацію. Але маємо також і майстерню, в якій усе втілюється на практиці.