Фермер із закарпатської Салівки

Мав Бейла Бейлович непогану роботу - працював держ-інспектором на залізниці. Потім односельчани вмовили його балотуватися на посаду сільсько¬го голови. А потім враз надумав стати фермером. Нині має 17 гектарів землі. Посіяв ячмінь, овес, люцерну, пшеницю, посадив ранню картоплю, трохи землі відвів під овочі.
Праця нелегка. Рідні його майже не бачать: іде з дому вдосвіта, приїжджає, коли вже темно. Нам пощастило. День видався не таким перевантаженим (після дощу у полі було дуже мокро), і фермер заїхав додому пообідати. Дружина - вчителька математики Аніко Йожефівна саме недавно прийшла зі школи. Добре, що живе з цим под¬ружжям мати Ілона Йосипівна. На ній фактично - усі домашні клопоти. Молоді платять їй любов'ю та повагою.
- От підросте син Бейла, йому тепер тринадцять, і буде мені поміч, - каже Бейла Бейлович і продовжує:
-  Наша дочка Андріана, на рік старша від сина, вочевидь, не працюватиме у сільському господарстві. Вона має нахил до науки, гарно вчиться, переможниця багатьох олімпіад. Але поки що ми всі допомагаємо одне одному, чим тільки мо¬жемо.
Так, байдикувати в цій родині ніколи. Господар ділиться свої¬ми планами, бідкається, що дер¬жава не дуже опікується селом. Аграрним мужам, каже, належа¬ло зважити економічні можли¬вості держави щодо відродження самостійного господаря. Підрахувати, скільки зможе виділити для нього коштів, матеріально-технічних ресурсів, і таким чином  визначитись,  на  яку
кількість фермерів їх вистачить, аби вони надійно стали на ноги. Таким чином сформовані фер¬мерські господарства працюва¬ли б з повною віддачею, а до їхнього гурту з допомогою держави щороку додавалися б нові. А так люди понабирали землі, а тепер від неї відмовляються.
- Техніка страшенно дорога. Купити її нема за що, - розповідає далі Бейла Бейлович. -Хтось мав би подумати про ціни для села, адже саме тут живуть основні годувальники держави.
Має фермер один трактор, один міні-трактор для присадибної ділянки, а комбайн восени наймає. Обробляти землю з кожним роком все важче і важче.
- Колись я міг купити відразу три тонни солярки, - каже, - тепер за ці ж гроші можу придбати її лише 500 літрів. Та не лише ціни - наші вороги.
Бейла Бейлович розповідає, як торік град побив посіви, потім засуха домучила овочі. Так, не¬легкий фермерський хліб. Тут не доводиться говорити про обгрунтовані сівозміни, технології,
інтенсивне землеробство. Поле забуло, що таке мінеральна пожива, захист рослин від хвороб та шкідників. Земля виснажується.
-  І люди відмовляються від землі, - каже фермер, - ідуть працювати на заводи. Не треба їм тих щоденних клопотів. Зарплату отримають і все куплять, що треба. Район приміський, та й до роботи довозять і привозять. Вироджується селянин-хлібороб.
І про що б ми не говорили, все впирається у недолугу полі¬тику щодо села зверху. Виходить - допущено помилку, а виправити її нікому. Руки в уряду не доходять. По сусідству, в Угорщині, до якої рукою подати, фермер почуває себе в стократ краще. Там держава по-справжньому подбала про належні можливості для його господарювання.
- Знаєте, дуже прикро за урядовців, які на трибунах проголошують своє вболівання за розвиток ринкової економіки, - продовжує фермер, - за встановлення еквівалентних цін на продукцію промисловості та сільського господарства, а на ділі неспроможні виробити паритетні ціни. Але ж ціна - це той унікальний інструмент, яким можна будувати, а можна й руйнувати, роблячи вигляд, що будуєш.
...Заспішив Бейла Бейлович в поле, запросив приїхати восени, подивитися, що йому вдалося зробити.
Молодий, сповнений бажання прикрасити рідне село, зробити його з європейським обличчям, зі щирим прагненням працювати на рідній землі, він викликає симпатію. Віриться, що попри всі негаразди, цей господар доведе всім, що на селі пра¬цьовиті люди, які, на превеликий жаль, можуть покластися, перш за все, лише на власні сили.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати