У Карпатах з’явилася саламандра. Літературна

Після «Джинсового покоління» Закарпаття розродилося новим альманахом.  На відміну від «джинсовиків», «Карпатська саламандра» покликана відкрити нові імена серед молоді, яка щойно пробує свій голос. Цікаво, що чи не вперше такий молодіжний проект повністю профінансований з обласного бюджету. Приємний виняток, який міг би стати правилом.

Ідея створити «альманах молодіжного фронту мистецтв» належить її упоряднику Віку Коврею, голові неформального літературного об’єднання «Ротонда», який згуртував під однією обкладинкою тринадцять молодих літераторів та стількох же художників.

Звичайно, не всі з представлених – уже сформовані оригінали. Так, до прикладу, новизною тем мало хто може похвалитися. Це й не дивно, бо ж у дев’ятнадцять про що ще писати, як не про нерозділене кохання?

 Хоча навіть і на цю сто разів (ба, ні -- мільйони!) мовлену тему декому вдалося посумувати оригінально. 

Валентин Кузан зазвучав  цілком сформованим поетом зі своїм образним світом і неповторною інтонацією. Так урбаністично по-філософськи про кохання, на Закарпатті, здається, ще ніхто не говорив.

Моє кохання як плакат,
який висить у тебе на стіні.
Воно агресивно впливає
на простір твоєї кімнати.
Його дещо грубуваті кольори,
чіткі контури трохи не вписуються
у випрасуваний інтер’єр.
Але є одна перевага:
Ти постійно
можеш
його
бачити.

Лірична  героїня віршів Наталії Секереш, зібраних у циклі «Коктебель»  -- це вже не бездумно-закохане дівчисько, а жінка, яка рятується від буденності легкою іронією.

Термін придатності
моєї любові
закінчився ще рік тому.
Хотіла подати в суд
на виробника.
Але ж я сама винна –
забула глянути
на дату виготовлення.

Варті уваги її мініатюри в стилі хоку.

Бавлюся днем, як піпеткою:
набираю вражень
і скрапую по краплинці…

Третім, як на мене, обличчям «Карпатської саламандри» став Лесь Белей, до речі, вже лауреат загальноукраїнського конкурсу «Смолоскип». Мандруючи між Польщею та Україною, (і там, і там навчається у вишах), ужгородський поет наповнив альманах європейським струменем. У його  афористичній поезії ховається і романтика, і глибока суть.

Я і птахи
летимо у протилежних
 напрямках.

Я і птахи
маємо химерні
 ключі.

Відкриттям «Карпатської саламандри» стала й есеїстика Ірисі Ликович. Її розповіді про двох закарпатських літературних генераторів – Андрія Любку та Віка Корея – щось абсолютно нове, свіже і неповторне. Досить процитувати назву одного з есеїв: «Любчику, мій любку, ти чию любку любиш любкати: штрихи до вічного полюціонера». А якщо згадати її шкіци про Василя Кузана, Сергія Федаку чи Петра Мідянку, то можемо говорити про явище, якого так бракує нашій крайовій літературі.

А ще «Карпатська саламандра» -- це перша проза Андрія Любки та Інни Мочарник і чи не вперше друковані вірші Віка Коврея, поетичні голоси  Христини Вінявської, Маї Сабо, Томаша Деяка, Ані Федько, Яни Пецки, Ольги Федорович. До речі, авторів для альманаху шукали по всьому Закарпаттю. Адже «Карпатська саламандра» -- це не тільки збірник, а ще й творчі зустрічі і читання в різних куточках Закарпаття.

Одне слово, з «літтваринкою» ми познайомилися. Вона виявилася такою ж милою, як і її лісова родичка. Сидить собі тихо під зеленим листячком, замріяно дивитися на небо і думає про вічне. Себто, про любов.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати