Дезидерій Задор – закоханий у музику, гори і фотографію (ФОТО)

23 квітня у мобільному додатку про українську класичну музику Ukrainian Live Class з'явився новий реліз – фортепіанний концерт Дезидерія Задора, виконаний самим автором.

Дезидерій Задор – закоханий у музику, гори і фотографію (ФОТО)

Захід.net поспілкувався з донькою композитора, Ізабеллою Задор, яка розповіла про батька, його творчість, роботу, звички, хобі та сімейні цінності.

У дітей закарбовуються в пам’яті найяскравіші враження про батьків з дитинства. Які ваші найяскравіші враження про батька? Яким ви його пам'ятаєте?

Батько дуже любив сім'ю, сімейний затишок. Хотів більше уваги приділяти нам, дітям. Коли я була мала, влітку ми ходили загоряти на річку, батько брав із собою казки Андерсена чи 1001 ніч і мені читав.

Я думаю, він хотів мати близькі та щирі стосунки з дітьми. Він дуже багато працював, а весь вільний час проводив з родиною.

Нас у родині четверо дітей. У мене є дві старші сестри та брат. Мені було 7 років, коли батьки переїхали з Ужгорода до Львова. Батьки не знали на той момент, де будуть жити. Старша сестра Імельда поступала в музичне училище, їй було тоді 14 років, середні брат і сестра – близнюки. Іштван грав на віолончелі, Магда – на скрипці. Їм тоді було 10 чи 11 років, батьки записали їх у музичну школу-інтернат ім. С. Крушельницької у Львові. Вони жили в інтернаті. Я, як найменша з дітей, залишилася з бабцею в Ужгороді.

Батько часто приїжджав і навідував мене. У школу я пішла в Ужгороді. А у Львів переїхали, коли батьки вже дістали квартиру. Мені було 12 років.

Ще мені запам'яталося, що у мене весь час якісь мелодії були в голові, я вже з дитинства пробувала імпровізувати. Коли я почала ходити у музичну школу, у мене не було ніякої помочі, бо бабця нот не знала, вона грала на слух пісні.

Якось батько приїхав додому в Ужгород, мені тоді було років 8 чи 9, я йому заграла свій фортепіанний твір, який називався «Експромт». Батько був дуже радий і каже: «Сідай, грай, я запишу». Тоді він вперше записав мій твір, а потім вже я пробувала записувати їх сама. Тато привозив мені різні книжки, розмальовки, казки, коли приїжджав в Ужгород.

У Львові в неділю у нас були завжди сімейні обіди. Це був неписаний закон. Після обіду ми дивилися телевізор, батько дуже любив подорожувати, і його улюблена програма була «Клуб телемандрівників». А ввечері ми всі сідали і зі задоволенням дивилися на саморобному екрані кіно, яке знімав батько, на великих бобінах. Це були згадки про наші сімейні екскурсії – ми весь час їздили кудись на природу. Він знімав усіх своїх дітей і родичів. Нам це було як свято. Також переглядали фотографії, які робив тато.

Ви згадали про плівки, які знімав ваш батько. Чи вони збереглися?

Бобіни залишилися у сестри, з часом вони псуються, темніють. Але вони є.

Також у батька була пристрасть до фотографування. Він увесь час був нерозлучний з фотоапаратом. Навіть вдома, коли помічав якусь яскраву, на його думку, мить, він тоді казав: «Ти так і сиди, не рухайся!». І йшов за фотоапаратом. Він у всьому помічав красу миті і розумів, що вона ніколи не повернеться назад. Він настільки заглибився фотомистецтво, що у нас була ціла бібліотечка вдома. Купував книжки, приносив з бібліотеки, робив замітки, і все на практиці хотів перепробувати. Він сам робив фотографії У нас був апарат для друкування фотографій, тато купував фотопапір, порошки хімічні для проявлення, для фіксажу. Була маленька вага, як в хімічних лабораторіях, з маленькими гирьками. І в нього була улюблена записна книжка, повна рецептів по фотографії, там все було в його замітках, щось підкреслено.

Кольорової фотографії тоді ще не було, і батько почав експериментувати. Він всі рецепти перепробував. Зробив один раз – вийшли фотографії всі зелені, тоді змінив склад – вийшли всі бордові. І так поки не отримав бажаного результату.

Віддруковані фотографії вішав у кухні на прищепки, і так вони сушилися.

Вдома було дуже багато фотоапаратів різних типів, він весь час їх вдосконалював за допомогою різних лінз, об'єктивів.

З усіх дітей лише я цікавилася фотографією. Батько купував мені простенькі фотоапарати. Ми разом сідали у маленькій ванній кімнаті, закривали всі щілини, щоб світло не потрапляло всередину, і годинами робили фотографії.

Моя мама дуже хвилювалася за його здоров’я, бо у нього було хворе серце. Казала, що він мусить вийти на повітря, що і муха здохне в тій ванній, без кисню годинами сидіти.

Що у вашого батька було з серцем?

Ми тоді вже у Львові жили. Скільки йому тоді було років? 58. Мама його на 11 років молодша, їй було 47, а мені десь було 13-14 років. Ми вже дістали квартиру. І якось батько почав скаржитися, що він погано себе почуває. Ми викликали «швидку», його доправили в лікарню і виявили обширний інфаркт міокарда. Він тоді був на межі життя і смерті. У лікарні він провів десь 2 місяці. Коли його виписали, йому не можна було навіть на дві сходинки підніматися. А ми жили на 4 поверсі, ліфта у будинку не було. Мама думала, що ми поміняємо квартиру на перший поверх. Коли тато це взнав, то нізащо не погодився. Він дуже пишався квартирою, показував гостям, яка прекрасна панорама відкривається з вікна кімнати – вид на Високий замок, ратушу. Дуже вражаюче видовище.

Чи пам'ятаєте адресу?

Вулиця Липинського 3, квартира 71. Це був 5 під'їзд. Коли ми оселилися, це була Гранична вулиця.

Коли в родині музиканта народжуються діти, вони з народження оточені музикою. Але буває по-різному, іноді батьки змушують займатися. Скажіть, як було у вашій родині? Діти самі тягнулися до музики чи батько якось спонукав до цього?

Розкажу вам смішний епізод з дитинства. Я була ще дуже маленькою, була в такому ліжку дитячому, лише починала говорити. І був такий момент, коли я дуже плакала. Мені вже всі іграшки набридли. І щоб заспокоїти і відвернути увагу, мені щось таке хотіли дати в руки. На столі був клаптик нотного паперу. Там нічого не було написано, лише нотний стан. Мені дали його в руки, я так заспокоїлася і кажу: «О, як красиво!» і почала усміхатися. Дуже такий наївний приклад.

Коли я підростала, у мене в голові різні мелодії були. Батько багато працював, він був тоді художнім керівником філармонії в Ужгороді, до нього додому приходили займатися студенти. Я пам'ятаю весь їх репертуар. Пам’ятаю, як батько виступав в органному залі і у філармонії. Інколи мене брали на концерти.

Тоді вже всі грали на якихось інструментах. Старша сестра Імельда – на фортепіано, Іштван – на віолончелі, Магда – на скрипці. І батьки почали думати, що і мене вже треба записати в музичну школу. Мене не питали, чи я хочу, чи не хочу. Для мене це було само собою зрозуміло.

Але поряд з тим мені дуже подобався балет, танці і художня гімнастика. Між іншим, мій батько, десь у 12 років дістав золоту медаль в юнацькій олімпіаді з гімнастики. Це було приблизно тоді, коли його мама послала його в Прагу вчитися.

Мені художня гімнастика дуже подобалася, і я нила весь час, щоб мене записали на гімнастику, чи на танці, чи на балет, чи на фігурне катання. Пізніше з'ясувалося, що деякі з цих гуртків були в Палаці піонерів, але батьки мене туди не записали. Напевне, вони були дуже зайняті, були сконцентровані лише на музичній школі.

Але ми часто ставили зі старшою сестрою на програвачі пластинки і танцювали. Я завжди уявляла себе балериною. Мріяла, що я виросту і буду танцювати.

А в музичну школу я потрапила так. Мама попросила старшу сестру (Імельда на 7 років мене старша), щоб вона мене навчила мене простенької фортепіанної п’єски для прослуховування. Я не відчувала дуже великого захоплення від цього, але вивчила. Це була дуже простенька пісенька «Дівчина заручена». Мама сказала, що вона дуже пісенна, вкладається в ухо та легка – грають не обидві руки разом, а по черзі: права – ліва. Мовляв, мороки зі мною не буде багато. Настав день, коли мене записали в музичну школу. Пам'ятаю, що зіграла п’єску, не пам’ятаю, що мені сказали, напевне, добре.

А потім мене відправили на сольфеджіо. Це була катастрофа. Я переступила поріг класу, побачила вчительку і повний клас. Діти такі активні, піднімали руки, щось відповідали, по звуку одразу казали, що це кварта, квінта, мала терція. Це був уже 15 чи 20 урок від початку. А оскільки зі мною не займалися сольфеджіо, я нічого не знала. На дошці була намальована піраміда музичних тривалостей. Я в житті такого не бачила. Мене охопив жах. «Якась китайська грамота. Боже, як я це буду надолужувати?». Коли я сказала це мамі, вона так махнула, сказала, що діти дуже скоро акліматизуються і вчаться.

Але я вам скажу, що це не так. Я на своїй шкірі відчула, що таке бути без вини винуватою, я відчувала себе нерозумною, відсталою. У мені все протестувало, бо знаю, що я не така. Для мене це була травма. По теорії музики я багато років була не на висоті.

І був такий випадок з батьком. Мені було тоді 9 років, я вперше приїхала у Львів. І кажу батькові, що я так і не розумію, де мала терція, де велика. Як я вже казала, фортепіано в квартирі не було, то він узяв тоді ноти, де на обкладинці була клавіатура намальована, і каже: «Дивись, якщо між двома білими клавішами є дві чорні – це велика терція, якщо між двома білими тільки одна чорна клавіша – це мала терція». І я одразу все зрозуміла.

Все таки, у вашого батька був певний педагогічний дар, що він міг то так пояснити.

Так, він міг буквально в двох словах пояснити суть так, що людина могла зрозуміти і схопити, і одразу все ставало на свої місця.

Батько дуже слідкував за нашою освітою. Після навчання в музичній школі в Ужгороді, я продовжила вчитися музики в студії при консерваторії у Львові, а в останні класи батьки вирішили записати мене в «10-річку» – 9, 10, 11 клас. І коли я туди поступала, треба було колоквіум здавати. Тоді батько взяв записну книжечку, олівчик і каже: «Підемо собі, десь на лавочці сядемо». І він просто з пам'яті – у нього була феноменальна пам'ять – розповів всю історію музики від епохи бароко до сучасності. Дуже лаконічно і суть: про епоху, імена визначних композиторів, які в цю епоху творили, навіть роки їх життя, головні твори і про що цей твір, скільки в ньому частин. І все це він тримав у голові. Я була вражена тоді.

Чи ваш батько розповідав щось про юнацькі роки і своє навчання у Празі?

Я зараз дуже жалкую, що я його не розпитувала більше. Він сам про це розповідав дуже мало. Говорив, що закінчив празьку консерваторію, а потім вищу школу майстерності. Розказував, що коли були спільні уроки по гармонії, поряд з ним сиділи дуже слабкі студенти. То він написав своє завдання і їм написав. Він закінчив консерваторію на трьох факультетах одночасно – орган (клас Карла Відермана), диригування (клас Вацлава Таліха) і композиція (клас Ярослава Кржички та Вітезлава Новака) – і на всіх на відмінно. В історії Празької консерваторії це був унікальний випадок. Також теорії музики і основ композиції навчався у відомого педагога Вілема Курца. Батько розповідав, як ходив на концерти у Празі. Батько купував партитури різких композиторів, вони були розміром із книжечку чи зошит, вивчав їх, носив із собою на концерти. І коли виконували твір, він брав ноти і прямо так вивчав. Розказував, що виступав якийсь піаніст, після концерту батько підійшов до виконавця, познайомився і почав спілкуватися і каже йому з такою сміливістю юнацькою: «Ви неправильно заграли там чи там». А піаніст так здивувався, каже: «Так?» Батько каже: ось, тут ноти, я звіряв, тут треба так, а ви зіграли так». Піаніст був дуже здивований, подякував батькові.

Коли батько жив в Ужгороді, він, як людина закохана в Карпати, обійшов пішки та об’їздив на велосипеді всі гори. По неділях селяни надягали національні костюми та співали. Батько просив їх: «Заспівайте щось», у нього не було з собою магнітофона, лише нотний папір. І він нотував їхні пісні, це русинські, гуцульські мелодії, які мають дуже особливу мелодику… Він ще й тексти записував. Весь час у нього був заструганий олівчик. І такі він зібрав 150 народних пісень. На той час батько переписувався з Белою Бартоком, надіслав йому цей свій збірник. Барток був дуже вдячний, прислав назад цей збірник і лист: «Шановному пану Задору. Дуже вдячний вам! Прошу вашої згоди на використанні цієї пісні, яка мені дуже сподобалася. Хочу використати її в своїй обробці». Батько, звичайно, погодився.

До речі, зберігся унікальний документ, Що мій батько працював в 1939 році в оперному театрі міста Клуж, що зараз є в Румунії, а тоді називалось Коложвар (на угорський манер)

Як ваш батько писав музику? Чи був у нього якийсь графік?

У нього не було такого графіку, він ніколи цього не говорив: «щоб були тихо, бо у мене з 10 години робота». Але він дуже часто сидів у кімнаті і писав партитури. Дуже багато часу на це витрачав. Писав тушшю, поряд із ним була весь час бритва, якою він шкрябав, переправляв. Годинами писав. Лише наприкінці його життя у моду ввійшов ротопринт, тепер це ксерокс.

Багато часу йшло на виконавську роботу, композицію, дуже багато слухав музику – щось робив, а музика звучала на всю квартиру.

Після обіду батько йшов завжди у консерваторію, до обіду він слухав музику – твори Берліоза, Штрауса, Стравінського, Бартока. Від брата в Угорщині він дістав магнітофон. Купив дві масивні колонки, більше ніж метр висоти. У кімнаті було стереозвучання. Музика звучала зранку аж до обіду.

У неділю всі четверо дітей мали займатися, це був закон. Тато при цьому теж часто грав, в його кімнаті було піаніно, він там компанував. У великій кімнаті був рояль, там займалася Імельда. Іштван і Магда грали в різних кімнатах. У коридорі була така какофонія! У панельному будинку стіни дуже тонкі, не допомагають ні двері, нічого. У нашому будинку ще жила студентка-піаністка, вона теж займалася у вихідні: гами двома руками, в терцію, в сексту, акорди, потім програма. Вона жила на поверх нижче і в сусідньому під'їзді, але чути було, ніби вона поряд грала.

Я не знаю, як сусіди нас терпіли. Але вони кажуть, що дуже полюбили музику. Ніколи не скаржилися, вони дуже любили батька. Він з усіма перезнайомився, був дуже уважний, доброзичливо ставився, до всіх пару слів приємних міг сказати.

Моя мама – скрипалька. Але вона вела все господарство, всі турботи з дітьми були на ній. Наприклад, мій брат Іштван – дуже добрий віолончеліст, але загальноосвітні предмети у школі йому не давалися. І коли в школі десятирічці повісили афішу про його концерт із симфонічним оркестром, директор так розлютився, що ледь не порвав цю афішу. Батькові мама ніколи не казала про проблеми зі школою, він якби дізнався, в нього був би другий інфаркт. Мама це все приховувала і вирішувала сама.

Вона була весь час усміхнена і дуже терпелива, з батьком така ласкава і терпляча.

Батько завжди мав дуже багато роботи, і коли приходив додому, у нього не було нервів з нами займатися. Коли я була старша і вже займалася, він чув якусь фальшиву ноту чи прискорений темп, то просто кричав, казав мені так нетерпеливо. Я розуміла, що він правий, але мені було боляче за його інтонації. Але коли він був відпочилий, то сідав і показував, як зіграти. І це було так гарно!

Тато був холерик за темпераментом, а мама завжди дуже спокійна, вона дуже добре на нього впливала, знімала з нього всі турботи.

Всі відпустки батько з мамою проводили разом. Вони ходили в Карпати вже без дітей, коли ми виросли. Лазили по горам, пару місяців жили у якихось баба й діда, вони не могли повірити, що то його жінка. «А, – каже, – то не ваша жінка, то фраїрка. Якби то ваша жінка була, вона би дома сиділа, прала, варила їсти, а не тут флендрила з вами на полонині». Мама була такою супутницею життя батька.

Коли батько купив широкоформатний об’єктив, щоб можна було панорами фотографувати, він брав у гори купу фотоапаратів. Весь час у консерваторії розказував і показував. Вони товаришували з Володимиром Васильовичем Флисом, в якого я вчилася композиції, він теж фотографував. Часто обговорювали фотографію.

Батько як художник хотів з кожного кадру зробити картину. Він з однієї знімки міг зробити 10 варіантів. Говорив, як контраст у портреті змінює характер людини. Він дуже мистецькі ставився до цього. Був ентузіастом і експериментатором у цій області. Якось батько показав одну свою роботу Анатолію Йосиповичу Кос-Анатольському: Карпати, вечір чи ніч, високі смереки і в тумані видно повний місяць. Батько довго хімічив з фотографією, поки не досягнув того результату, якого хотів. Кос-Анатольському настільки сподобалася ця фотографія, що він позичив її у батька, сказав, що в нього є знайомий художник, який намалює з неї картину. Він так і зробив, а потім ту картину назвав «Місячна соната» і приніс показати батькові.

Багато дуже гуляв з мамою, фотографував Львів, визначні пам'ятки, природу, дітей і онуків.

З ким ваш батько товаришував, спілкувався, коли жив і викладав у Львові?

У нас часто були гості. Батько спілкувався зі всіма колегами.

Він був дуже принциповий в своїй роботі, максималіст. Батько до кінця свого життя вчився, робив конспекти, готувався до уроків. І коли він зустрічався з халатністю, відсутністю старанності зі сторони студентів, йому було дуже прикро.

Були в нього студенти, які вважали, що їм не потрібні основи класичної композиції, основи інструментовки, думали, що лише естрадну музику будуть писати. І якщо такий студент щось таке при батькові ляпнув, він дуже дратувався, дуже близько до серця то сприймав. Неповага до знання, неповага до вчителя, його старанності – він цього не міг терпіти. Приходив нервовий додому, і його мусила мама заспокоювати.

Сестра розповідала: коли приходили студентки не дуже старанні, нічого не знають, не займаються, зате очі намальовані, французький макіяж на вищому рівні. Двері батькового кабінету відкривалися – вилітала заплакана студентка, а за нею летіли ноти.

У якому класі в нього були заняття в консерваторії?

Він спочатку на кафедрі композиції працював, здається, це клас, де потім Марія Крих викладала. Одразу на першому поверсі, перший клас направо. А потім він був доцентом і займався кафедрою спеціального фортепіано.

Марія Крих викладала в Етелли Чуприк. А перша викладачка Етелли Юдіта Гергель у Виноградові була ученицею батька. Вона його дуже цінувала, всі свої професійні навички, які дістала від батька, все застосовувала до Етелки. Вона казала: «Ну, Задор це би так грав». Етелка молодша мене на багато років, я тоді вже закінчила консерваторію, а вона поступила, стала лауреатом конкурсу. Я з нею зустрілася в Будапешті. Це був концерт у домі угорської культури, за рік до її смерті, в 2018 році. Я тоді побачила і підійшла до неї і кажу: «Ви Етелла Чуприк? Я Ізабелла Задор». Вона так зраділа мені, ніби я була її подруга. З такою чистотою і безпосередньою простотою до мене ставилася.

Нещодавно у фонотеці львівської консерваторії ми знайшли запис, де ваш батько Дезидерій Задор виконує наживо свій фортепіанний концерт з оркестром Львівської філармонії, диригує Ігор Сімович. Чи знаєте ви щось про цей твір, про історію його написання? Чи батько щось про нього розповідав?

Про історію написання цього твору я знаю не так багато. Знаю, що батько почав писати його, коли переїхав до Львова. На той момент вони з мамою жили на зйомній квартирі фортепіано там не було. Багато працював вдома, в училищі, згодом в консерваторії.

Чи ви були у Львові на якихось прем’єрах творів батька, чи були якісь спогади, як батько відгукувався про ці прем’єри?

На всіх концертах я не була. Дуже шкодую. У мене якраз тоді сім’я, діти маленькі. Я розумію, що це не виправдання. На концерті до 70-річчя з дня народження були батько з матір’ю, я на ньому не була, не було на кого залишити дітей. А в Ужгороді у залі філармонії на 100-річному концерті, вже після смерті батька, тоді зібралися ми всі, я привезла всіх дітей з Угорщини, щоб вони почули, яку музику писав їх дідусь. Там були і симфонічні твори, і для народних інструментів, і фортепіанні. Це був прекрасний концерт. Я тоді слухала це на дорослу голову. Сприймала все геть інакше. І думала: «Господи, яку прекрасну музику батько писав!». Тоді подумала: якби повернути назад час, запам'ятати всі цінні поради, що я чула їх від батька.

Розкажіть ще якісь цікаві моменти про батька, які пам’ятаєте.

Батько часто був у своїх композиторських думках. Якось я бігла на тролейбус до консерваторії, а він ішов мені на зустріч. Ми порівнялися, і я скоро вітаюся з ним. А він мені каже: «Добрий день, добрий день». Ми по-угорськи вдома розмовляли, а він зі мною, як з незнайомим студентом, вітався українською, настільки був у своїх думках.

Імельда вчилася в класі батька Розповідала, що підходить час уроку, вона стукає і входить в клас. Батько сидить за столом, перед ним журнал, він подивися на свою дочку, але до нього не дійшло, що це його дочка, був у своїх думках, і він так в журнал дивиться і каже: «Ваша фамілія». А вона так здивувалася і каже: «По-моєму, я все ще Задор». А він тоді багато курив, тоді мода така була, похлопав себе по кишенях, чи є сірники. І так: «Задор», поставив пташку, прийшла.

А був ще такий випадок. Мені було 4 чи 5 років максимум, мене батько залишив в машині саму і забув. Це було так: ми готувалися до обіду. Мама каже: побіжи за хлібом. Ми жили на Винишній вулиці, треба було спуститися до площі Коротовича, там був хлібний магазин. А вгору піднімалася вулиця, де було музичне училище. Тато вирішив з'їздити на машині. У нас був старий «Москвич». Узяв мене з собою. Приїхали, він не виключив мотор, казав мені почекати хвилинку в машині. Дивлюся – виходить, тримає хліб і не йде до мене, а йде далі,і так віддаляється, віддаляється, вже й не бачу його. Проходить час, мотор гуде, я сиджу одна. А я така була впевнена, що все буде в порядку в кінці кінців.

Підходить міліціонер, який стояв на перехресті і помітив, що дитина одна в машині. Розпитує мене по-російськи, по-українськи, каже «фамілія». А я не могла сказати, що я Задор. Чи мене не навчили вдома. У дошкільному віці я по-українськи та по-російськи трошки розуміла, а говорити взагалі не могла. Я йому лише киваю. Питає, де твої мама, тато, адреса. Пробував мене заспокоїти.

А батько прийшов додому, хліб є, сідаємо обідати. А він тоді помітив, що мене нема, і тут до нього дійшло, але він не міг повірити, що він це зробив. І так боїться сказати про це мамі. Якщо спитає «А Ізука (мене так звали рідні) вдома?», мама здогадається. Він так каже: «Слухай, я машиною приїхав чи пішки прийшов?». А вона каже: «Я варила обід, чи я знаю. Ти подивися, якщо в гаражі нема машини, значить без машини прийшов». Батько прийшов – в гаражі нема машини. Він такий нажаханий, скоренько туди, під магазин, а там міліціонер ще зі мною розмовляв.

А з гори, з училища дівчата збираються вниз. Вони знали, що це машина Задора, побачили ситуацію, почали сміятися. В училищі на другий день про це всі знали. Про батька багато таких анекдотів ходило. Він не просто розсіяний був, він забував про реальне життя.

Фото з домашнього архіву Ізабелли Задор

29 квітня 2021р.

Теги: гори, музика, Задор

НОВИНИ: Культура

22:38
/ 1
Як закарпатські москвофіли ставали українськими письменниками
04:19
/ 9
"Свадьбу в Ужгороді" відтворили артисти Закарпатського народного хору
12:06
В Ужгороді відбувся концерт камерно-інструментального ансамблю "Угорські мелодії" до 140-річчя Бели Бартока
14:49
Після довгих місяців в Кошицях прозвучав традиційний концерт хору "Карпати"
13:43
У скансені в Ужгороді можна побачити "Веселку на полотні" від Світлани Дзедзей
11:30
Мукачівка здобула І премію Міжнародного фестивалю-конкурсу мистецтв Soloviov Art
01:25
/ 3
Закарпатський народний хор запрошує на "Свадьбу в Ужгороді"
09:30
Генеральну репетицію вистави "Готель між двох світів" провели в Закарпатському муздрамтеатрі
11:52
/ 1
В Ужгороді митці "риють" культурні тунелі в Європу
14:20
У Закарпатському муздрамтеатрі покажуть прем'єру вистави "Готель між двох світів"
13:51
В Ужгороді у виконанні симфонічного оркестру лунатимуть Чайковський та Равель
12:40
У Мукачеві відкрили виставку картин учасників живописного пленеру "Мукачівська весна-2021"
17:49
Художниця Тетяна Рибар презентувала у Мукачівському замку "свій кольоровий світ"
15:03
Композитор Андрій Червеняк презентував в Ужгороді збірку "Пісні моєї душі"
14:41
У Мукачеві відкриють виставку учасників живописного пленеру "Мукачівська весна-2021"
17:20
В Ужгороді пройде "бібліотечний" літературно-мистецький вечір "Іван Миколайчук: доля і фільми"
15:47
У скансені в Ужгороді можна буде роздивитись "Веселку на полотні" Світлани Дзедзей
11:15
"Угорські мелодії" в Ужгороді до 140-річчя з дня народження Бели Бартока влаштовують святковий концерт
12:28
У Мукачеві триває пленер вихованців Художньої школи імені М. Мункачі
11:08
У суботу стартував фестиваль "DOVHE CASTRUM FEST"
10:04
У Мукачівському замку відкриють персональну виставку художниці Тетяни Рибар
09:40
/ 2
Відомий краєзнавець Людвіг Філіп презентував книгу про історію Ужгорода
09:39
В Ужгороді відкрили виставку робіт творчого об’єднання "Малий Лувер", присвячену пам’яті Емми Левадської
17:18
/ 5
У Мукачеві відкрили Угорський дім ім. М. Мункачі
09:41
/ 1
Виставка Петра Шолтеса відкрилася в Ужгороді
» Всі новини