Диво-сад Федора Потушняка — закарпатського Сковороди

Як відомо, видатний археолог, фольклорист, філософ, письменник, журналіст відійшов у засвіти 12 лютого 1960 року, тобто рівно за два тижні до свого 50-річчя. Як пише в передмові відомий літературознавець, упорядник видання Дмитро Федака, ціле кубло хулителів-заздрісників - окремих, цілком конкретних (шкода, що не названі прізвища), співпрацівників з університету, які п'явками впилися в Потушнякове тіло, виснажували нерви, підточували здоров'я, прагнучи не тільки знівечити душу, а й ізолювати вченого від суспільства. Наслідком став важкий сердечний напад, котрий до того ж лікарі сприйняли як гостре шлункове отруєння. І через два дні при невідповідному лікуванні письменник помер.
Останнім його проханням-воланням було: "Збережіть мені життя. Мені так багато ще треба зробити".
Майже 600-сторінковий фоліант потужно презентує творчість закарпатського Сковороди та, водночас акцентуючи на призабутій друкованій і переважно досі не друкованій спадщині письменника, вперше виносить на читацький суд його драматургію, а саме: поезії з рукописних збірок "Пори року", "Тіні", "Літо", "Сонцедзвін", "Мій сад", драми "Лавина", "Жаби", "Покора", "Трагедія людини", "Гумункулус", "Голод".
Цільність і широта європейського світогляду Федора Потушняка воістину дивує. Як і його глибока й міцна духовна прив'язаність до рідного краю. Творчість будителя XX століття вражає сучасного читача високою культурою мислення, витонченістю емоцій, віртуозністю асоціативного образу. Наклад "Мого саду" - 1000 примірників...
Від окремих творів Федора Потушняка буквально дрож проймає тіло. І як хвилююче усвідомлювати, що цей диво-чоловік так багато зробив за свій короткий вік...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати