Адальберт Ерделі портретував Гітлера й Августина Волошина, а в часи натхнення малював квіти

А.Ерделі з нареченою Аглаєю Серені

Ерделі народився... Грицем

А починалося все далекого 1891 року, коли в глухій околиці Австро– Угорської імперії – в селі Климовиця на Іршавщині народився хлопчик, якого назвали на угорський манер Бейлою (Адальбертом). Його батько – сільський учитель Михайло Гриць та мати, німкеня Ілона Цайскі, виховали десятеро дітей. Для тодішнього Закарпаття це було радше нормою, ніж винятком.

Перша несподіванка чекала майбутнього художника вже у десять років. Коли греко– католик Михайло Гриць, аби не втратити посади, змушений був змінити своє прізвище із виразно українського на виразно угорське. Про ніяке манкурство не йшлося. Просто Угорщина прийняла спеціальний закон, за яким державними чиновниками могли бути тільки особи, чиї імена звучали по– мадярськи.

Годувати купу дітей якось було треба, й сільський учитель поїхав до Будапешта міняти прізвище. Так Гриці стали Ерделіями. Слово «Ерделі» тісно пов’язане з угорськими словами «ліс», «лісовий». На Іршавщині багато лісу…

Адальберт здобув гарну освіту, провчившись у Мукачівській та Сигітській (тепер – Румунія) учительських семінаріях і закінчивши Угорський королівський художній інститут. Причому до останнього вступив навіть без підготовки. Вже студентом Ерделі привертає на себе увагу і його запрошують на пленери до двох найвідоміших угорських художніх колоній – у Нодьбані та Кечкеметі. Саме там формувалося модерне мадярське мистецтво й працювали найкращі педагоги– художники – Шимон Голлоші та Карой Ференці.

Повернення додому після навчання для амбіційного молодика було не вельми цікавим. У мукачівській гімназії Ерделі викладав, окрім малюнка, також… гру на скрипці. А потім цілих чотири роки (1917– 1921) був директором Мукачівської горожанської школи. Але доля знову кличе його у світ.

Карпатський європеєць

1922 року Ерделі їде до Німеччини – німецької мови навчився він ще від мами. А вже через рік відкриває персональну виставку в одному з найзнаменитіших виставкових залів – «Скляному палаці» Мюнхена. За чотири роки об’їздив не тільки всю Німеччину, але й Швейцарію та Італію. Вже тоді Ерделі голосно заявив про себе як видатний портретист, що вельми сприяло його кар’єрі – впливові люди люблять свої мальовані відображення.

У 1924 році як кореспондент однієї з найбільших баварських газет малює Адольфа Гітлера на судовому процесі в Мюнхені. Вдруге фюрера намалював значно пізніше – в образі чорта, коли його кохану нацисти затримали на кордоні з Італією.

У 1929 році Адальберт Ерделі знову їде за кордон – цього разу до Франції. Тепер його творчі студії оплачує уряд Чехословаччини (до складу якої входило тоді Закарпаття). Два роки, проведені в Парижі й художній колонії в Гаржилесі, справили на нього незабутні враження.

У Франції художник переживає найдраматичніше своє кохання – з красунею та багатійкою Женев’єв Гожар. Закохана дівчина пропонувала йому одружитися, але він обрав мистецтво. Хоча через затримку урядових грошей неодноразово голодував. Наслідком французьких мандрів стали успішні виставки в Парижі та Брюсселі, а також – у Празі, Братиславі й Брно.

До Ужгорода Ерделі повертається вже визнаним майстром. І то неймовірно працьовитим: у 1934 році його доробок уже нараховував тисячу картин, намальованих олією. Творив Адальберт надзвичайно швидко – портрет міг намалювати за дві години. Його картини купують за шалені гроші, а замовляють портрети найвідоміші люди.

Періоди бідності в Ерделі постійно чергувалися з заможним життям. Наприклад, на початку 30–их він мав один з перших автомобілів в Ужгороді. За одну картину міг заробити 5 тисяч крон – утричі більше за свою місячну учительську платню. Для порівняння, батьківський маєток художника був оцінений у 15 тисяч крон.

В Ужгороді Ерделі весь час працює в учительській семінарії під керівництвом Августина Волошина – майбутнього Президента Карпатської України. Відомо, що намалював портрет свого директора, який, на жаль, не зберігся.

Педант, естет, коханець, космополіт

Ерделі вражав не тільки талантом, а навіть виглядом. Був неймовірним педантом в одязі. Отримавши після затяжного періоду бідування тисячу марок за портрет мюнхенського барона, Ерделі насамперед мчить у пральню, де через заборгованість затримали 26 (!) його сорочок. Мав свого постійного майстра манікюру та педикюру. Взагалі, це був рідкісний типаж інтелігента, який чудово розбирався не тільки в малярстві, але й музиці та літературі. Добре володів шістьма мовами – угорською, українською, словацькою, чеською, німецькою, французькою…

… Найбільші таємниці Ерделі пов’язані з жінками. За ним завжди зітхали багаті красуні, а він ніяк не хотів проміняти свого богемного життя на шлюбний рушник.

Уперше одружився аж у 55 років із працівницею банку Сильвією Яніш в Різдво 1947 року. Їхній шлюб тривав… два тижні. Ще загадковіша історія в Ерделі з другою дружиною – Магдалиною Сливкою. Вони познайомилися, коли їй було 16, а йому – 41. Через рік він став жити зі своєю натурницею, кинувши виклик усьому патріархальному Ужгородові. В громадянському шлюбі вони прожили понад 20 років (якщо не рахувати два тижні, коли Ерделі був одружений з Сильвією Яніш).

За кілька тижнів до смерті художника пара розписалася просто в лікарні. Свідками виступили лікарі. До кінця життя Магда зверталася до Ерделі на «ви». В юності вона займалася гімнастикою й деякий час працювала танцівницею в Італії.

Особливо важко Ерделі доводилося в радянські роки, коли почалися на нього гоніння. У 1947 році його звільняють з посади директора художнього училища. Через два роки «Закарпатська правда» у статті «Розгромити охвістя космополітів на Закарпатті» звинувачує його в «раболіпстві перед загниваючою культурою капіталістичного Заходу», що він «як і раніше залишився формалістом і буржуазним естетом, який продовжує спотворювати портрети радянських людей».

Після публікації Ерделі був відсторонений від керівництва закарпатської організації Спілки художників України, яку сам і створив.

Для людини, яка звикла ні в чому себе не обмежувати, настали неймовірно скрутні дні. Довелося за харчі розраховуватися картинами. Інколи Магда йшла в ресторан із запискою Ерделі, щоби дали обід у борг, бо мали прийти друзі. Вона була вправною картяркою і часом могла заробити на продукти, граючи на гроші. Коли взагалі було важко, вони ходили до знайомих у гості, аби поїсти…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати