Австрієць Мартин Оберайґнер, цивільний службовець з Австрії, сам щойно закінчив школу. Уже 3 місяці 19-річний юнак, який замість служби в армії обрав соціальну роботу в Україні, навчає дітей у глухому селі німецької грамоти: "Много дітей учаться дуже добре. Я думаю, другий і шостий клас дуже добре".
У цих селах все ще говорять австрійським діалектом. Триста років тому ці поселення заснували емігранти. Родина Кайсів - чи не останні із могікан. Їхні діти, як і більшість родин з цієї місцини, виїхали за кордон. Село вимирає, тому Франц Кайс дивується, нащо юнаки з Європи приїздять в глушину. Однак від їхньої допомоги ніхто не відмовляється.
Франц Кайс, житель с.Усть-Чорної: "Якщо їх треба десь старим людям дрова поколоти, порубати, вони такі безотказні люди..."
Павло Бондарев, учитель с.Німецької Мокрої каже: "Людина пошкодила ногу і просто нема транспорту, щоб відвезти людину до лікарні, і цивільний службовець находиться на місці, і це не проблема - одразу відвезе до лікарні".
Премудростей життя в Україні Мартина навчає досвідчений Вольф. Він у Закарпатті уже рік. Австрієць закохався в українську дівчину, тож подовжив своє "заслання". Однак що робити далі, пара ще не вирішила. Адже назавжди Вольф залишитись тут не може. Нема роботи.
Вольф Бауер, цивільний службовець з Австрії: "Тут добре жити. Мені легко, я маю зарплату через Австрію, а коли кінчиться служба - я не маю зарплату, треба мені тут робота шукати, в Усть-Чорній вообще дуже тяжко".
Вольф Бауер хоче розворушити життя у віддаленому куточку. Навіть намагається відкрити молодіжний центр. Однак поки що йому важко порозумітися з місцевими урядниками.
"Вікна", СТБ
06 березня 2006р.
Теги: