Першим обмежив уживання української мови московський цар Петро І, який 1720 року заборонив Києво-Печерській та Чернігівській друкарням друкувати українські книги. За царювання Катерини ІІ російський уряд вилучив у населення українські букварі, заборонив богослужіння українською мовою і перевів на російську мову викладання в школах та у Києво-Могилянській академії.
«Ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може»
Імператор Олександр ІІ розпорядився закрити українські недільні школи. А міністр внутрішніх справ Петро Валуєв своїм циркуляром 1863 року заборонив видавати українською мовою підручники та релігійну літературу, оскільки, на його переконання, «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може».
Скликана Олександром ІІ так звана «Особлива нарада для припинення українофільської пропаганди» дійшла висновку: «Допустити окрему літературу на українськім наріччі значило б створити тривку основу для переконання в можливості відділення України від Росії».
Тотальна заборона всього українського
За висновками Особливої наради Олександр ІІ підписав 18 травня 1876 року у місті Емсі указ про заборону видання в Російській імперії українських книг, часописів і текстів до нот. Указ забороняв також викладання українською мовою у школах і театральні вистави та публічні виступи українською мовою. Прем’єр-міністр Петро Столипін заборонив реєструвати українські видавництва як «інородческіє». А імператор Микола ІІ у перший же день І Світової війни заборонив усю українську пресу.
Утиски російським урядом української мови припинилися тільки з розпадом Російської імперії, а 24 березня 1918 року Центральна Рада надала українській мові статус державної.