Роберт Мартон: “Моя ціль – стати професійним боксером”

Тож познайомитися поближче зі спортсменом, який у свої 20 років вже має за плечима чимало здобутків буде цікаво для наших читачів.

– Роберте, ти добре боксував на рівні юніорського боксу, а як тобі дався перехід у дорослий спорт?

– Різниця дуже відчутна, коли виступав на дитячому та юнацькому рівнях зі своїми однолітками, то вигравав практично на всіх змаганнях, але реально зрозумів, що це мій вид, коли в 17 році переміг на юніорському чемпіонаті України й  потрапив до складу юнацької збірної України. Після цього на юнацькому рівні зміг п’ять разів стати чемпіоном України, презентував на нашу країну на чемпіонатах світу та Європи, здобував хороші результати – був чемпіоном світу, двічі виходив до фіналу чемпіонатів Європи в цій віковій групі. В 2014 році разом ще з двома українськими боксерами  зумів вибороти ліцензію на юнацькі олімпійські ігри в китайському Нанкіні, де здобув бронзову нагороду. Тоді нас в якості посла  супроводжував олімпійський чемпіон Олександр Усик. Спілкування з Олександром упровдож 20 днів юнацької олімпіади справило на мене велике враження, повірте, я подорослішав на кілька років в плані досвіду, завдяки дієвим порадам нашого провідного боксера.  Рік тому, в  19 років перейшов в дорослий бокс. В моїй ваговій групі  є  багато хороших спортсменів – велика конкуренція. Окрім того, відбулися зміни в самому боксі – дозволили зняти шоломи, що також дещо видозмінило методи ведення бою. В дорослому боксі практично все починаєш заново, і знову  потрібно підніматися по сходинках до вершин через перемоги.

– Взагалі, як розвивалася твоя боксерська кар’єра?

– Велику роль відіграло, те, що п’ять років провів у Львові, де спочатку був у  спорт інтернаті, а потім навчався у Львівському училищі фізичної культури.  Потрапив у місто Лева після того, як на одному з дитячих турнірів мене запримітили львівські тренери й запропонували перейти вчитися й паралельно займатися улюбленим спортом під орудою досвідчених фахівців.  Погодився, і не прогадав, бо зі своїх закарпатських однолітків з якими боксував практично всі через різні обставини нині боксом не займаються. Згодом, після того як у нашій обласній федерації відбулися зміни, прийшли нові керівники, мені запропонували певні умови, тож вирішив повернутися додому й вже тут продовжую свою кар’єру. Адже виїхав до Львова саме через те, що в нас бокс не прогресував, а нині на Закарпатті в розвитку цього спорту відбулися позитивні зміни, відчувається суттєвий прогрес:  за провідних боксерів дбають, призначили зарплатню,  фінансують підготовчі збори, запрошують провідних тренерів.

– Хто диктує моду в твоїй ваговій групі в українському дорослому боксі?

– Виступаю в вазі до 91,5 кг, тут кращим є Рамзан Муслімов, який в цьому році виграв два чемпіонати України – серед боксерів до 22 років та групи еліт (дорослих спортсменів). На чемпіонаті світу до 22 років він став бронзовим призером, на чемпіонаті Європи став четвертим, а на чемпіонаті світу серед дорослих поступився в півфіналі майбутньому чемпіону – кубинському боксеру. Окрім Рамзана, в цій групі є ще 5-6 кваліфікованих боксерів, з якими доведеться поборотися, щоб стати лідером у збірній країни.

– Можна сподіватися, що зумієш пробитися на наступну Олімпіаду?

– До Олімпійських Ігор ще три роки, а за три роки вийти в лідери збірної дуже складно, але реально. Головне виграти чемпіонат України, пробитися на ліцензійні боксерські турніри  й здобувати залікові бали для отримання ліцензії на виступи в Літній Олімпіаді. Але до цього ще є час, тож виходжу  на кожні змагання з єдиною метою – перемогти.  Вже 9 жовтня відбудеться чемпіонат України серед боксерів до 22 років у Кропивницькому, а в листопаді – чемпіонат серед дорослих. Тож змагатимуся на обох чемпіонатах, і, звісно, ставлю ціль – перемогти.

– Нещодавно ти виступав на боксерському міжнародному турнірі в Одесі, які враження?

– Хороший турнір класу А за участі боксерів високого рівня. З чотирьох поєдинків, які провів – у трьох святкував вікторію, але в фіналі поступився й став срібним призером. Суперник   був значно старший за мене, досвідчений, але в цілому бій був рівний, та судді віддали перевагу моєму опоненту. Ну, нічого, доведеться ще попрацювати над собою.

– Хто для тебе є взірцем в боксі?

– З дитинства для мене взірцем слугували брати Клички, а зараз – Олександр Усик. Взагалі, спостерігаю за багатьма провідними боксерами світу, передивляюся їх специфіку ведення бою. До прикладу, коли дивлюся поєдинки  чемпіонату світу  чи Європи під рукою тримаю блокнот і записую собі той чи інший прийом,  щось і собі беру до власного арсеналу, далі апробовую  їх на практиці.  Постійно передивляюся відео власних поєдинків, там де допустився помилки й пропустив удар від суперника, роблю аналіз і висновки як слід поступити, щоб унеможливити цього в майбутньому. Було таке, коли на тренуваннях пропускав удари, а вже після аналізу і виробленням протидії ударам, мої спаринг-партнери, вже не могли повторити цих прийомів і їх удари не знаходили цілі. Завжди перед поєдинком записую собі план ведення бою, й не важливо, який його результат. Після нього знову проводжу аналітику й відмічаю в колонках, що вдалося втілити, а чого не вийшло. Лише так можна крокувати й прогресувати в боксі, окрім власне важкої фізичної роботи.

– У майбутньому не маєш на меті перейти в професійний бокс?

– Так, саме тому й займаюся боксом через те, щоб згодом стати професійним боксером. Але для того маю досягти вагомих успіхів у любительському боксі, щоб надійшла пропозиція від серйозної промоутерської компанії. Адже професійний бокс- це бізнес, де всі чекають на прибуток, тож чим більше успіхів матиму на любительському рівні, тим більш вигідні пропозиції матиму в профі-боксі.

– Поза боксом встигаєш ще чимось займатися, можливо маєш можливість цікаві книги почитати?

– Лише вчора взяв за останні півроку книгу в руки – «Код Да Вінчі». На жаль, немаю багато часу, бо під час тренувальних зборів, коли є вільна хвилька, то одразу засинаєш через великі навантаження, дуже важливо відновитися, а сон для цього –  найкращий лікар. Коли ж є періоди між зборами, то збираємося з хлопцями в рідному місті щочетверга на волейбол, інколи граю в міні-футбол. Буває, що після виснажливих зборів та змагань на кілька днів намагаюся повністю забути від бокс, але не виходить і вже за днів три-чотири поновлюю тренувальний процес.  Виходить – це вже мій такий стиль життя.

Теги: бокс, спорт

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати