Судячи з усього, винна не так сама система, яка чудово та ефективно діє в багатьох розвинутих країнах, а перш за все ставлення наших обранців до депутатського портфеля — будь він сільський, міський чи парламентський. У переважній більшості до рад ідуть, аби вирішувати проблеми і захищати інтереси, однак не громади того чи іншого міста або села, а сва особисті, корисливі. А пропорційна система лише спрощує шлях до цієї мети, оскільки дозволяє викати до омріяного депутатства на плечах своїх загальноукраїнських лідерів, а не на власному авторитеті.
За прикладом далеко ходити не треба. Достатньо звернути на площу Поштову в Ужгороді та заглянути на одне з сесійних засідань міськради. Сьогодні, коли лише й чули про земельний та майновий дерибан, який чинить мер Ужгорода Сергій Ратушняк, не так часто згадується — а хто ж, власне, потурає міському голові у прийнятті подібних рішень? Тим паче, що після виборів нового складу Ужгородської міськради у 2006 році існували всі передумови того, що Сергій Миколайович разом із депутатами фракції «Народна» (8 мандатів) та регіоналами (6) закономірно опиняться у меншості. Голосів, набраних на виборах БЮТом (17), «Нашою Україною» (12) та «Порою» (4), цілком вистачало, аби створити в раді «помаранчеву» більшість. Натомість усе відбулося з точністю до навпаки — чи не на першому ж засіданні стало зрозуміло, що в Ужгородській міськраді утворилася негласна більшість імені С.Ратушняка. Фракція БЮТу, незважаючи на всі потуги «Нашої України», запропоновані декларації про спільні дії у міськраді, категорично відмовилася підписувати цей документ.
Звичайно ж, що певною мірою сприяла цьому і невизначеність із коаліцією в Києві. Однак якщо у Верховній Раді ідеалам Майдану зрадив О.Мороз зі своїми поплічниками, то в Ужгородській міській те ж саме зробив БЮТ — блок, зверхники якого чи не найбільше говорять про подолання корупції, в тому числі політичної, прозоре вирішення земельних і майнових питань, та й загалом намагаються виступати взірцями чесних та незаангажованих політиків. Водночас, як засвідчує практика, саме в цій політичній силі згодом виявляється найбільше вищезгаданих «порушників партійної дисципліни». У випадку Ужгородської міської ради такою виявилася фракція чи не у повному її складі. Не для того йшли бютівці у раду, аби одразу ж ставати у опозицію до міського голови, адже у кожного з них за плечима — ціла низка власних невирішених бізнесових та побутових проблем. Під знаком їхнього вирішення й відбувалися всі наступні засідання ради. Чи не кожна ініціатива ужгородського мера сприймалася бютівцями «на ура», що й не дивно, оскільки серед інших «дерибанних» проектів рішень були й питання виділення чи оренди земельної ділянки або майна для того чи іншого бютівського депутата, його родини та знайомих.
Керівництво обласної організації партії «Батьківщина» на подібне взагалі спочатку не реагувало. Та, врешті-решт, після наймасштабнішого в історіїУжгорода дерибану землі, що відбувся в обласному центрі в квітні цього року, переповнилася й чаша їхнього терпіння. Тоді за безцінь було роздано кілька десятків гектарів ужгородської землі, що коштує мільйони доларів. Після подібного всіх депутатів-членів «Батьківщини» виключили з парти, на що останні ще й серйозно образилися.
Сьогодні, як свідчать джерела в Ужгородській міській раді, у цій фракції намічається розкол. Принаймні, вже не настільки одностайні у своїх рішеннях бютівці, не так одноголосно піднімають руки навіть при голосуванні за земельні питання, а декого з депутатів навіть поновили у «Батьківщині». Однак про якусь конструктивну роботу наразі говорити зарано. Тим паче, що ходять чутки про те, ніби бютівці розійшлися у поглядах далеко не щодо бачення подальшого розвитку міста, а банально не поділили черговий клаптик землі. А тому питання про дострокові вибори до місцевих рад як в Ужгороді, так і в Україні в цілому, нині не зняте. Бо якщо вже депутати Верховної Ради відповіли за політичну корупцію перевиборами, то місцеві повинні зробити це й поготів. Політологи кажуть, що, можливо, вже цієї весни...