Ужгород відкриває личко демократії

А в тому, що в Ужгороді виходить назустріч демократичному вітру ілюстрований журнал "Екзиль". Там різні духовні достойники друкують свої твори і великі портрети для наукового вжитку спеціалістів з вивчення фізіономій. Журнал "Екзиль" вирішив не визнавати достойником відомого зака_f0патського прозаїка Дмитра Кешелю. Це, в свою чергу, розгнівало закарпатського будівельника, артиста і поета Василя Матолу. Він і поскаржився редакції своїм відгуком.

Як зазначалося, мало хто тепер рветься до письмових дискусій, тому ми вирішили надрукувати відгук нашого постійного читача, маючи  надію на дальше обговорення різних явищ духовного характеру та інших проблем із боку мовчазних ужгородців.

Автор просив не змінювати нічого в своєму дописі.

Хай буде так!

СКАНДАЛ? "НАШИХ Б’ЮТЬ!"

Паралельний Світ, або чому "...Іван..."?

День перший.

Зазвичай на людях цим не займаємось.

Руки не доходять.

Спровокував місцевий... "Іван". Так з етичних міркувань назвемо відверто "науково-мистецький часопис", котрий не підпільно поки що виходить в Ужгороді, не доходячи до вдячного широкого, як український степ, читача.

Вірніше, спровокувала стаття, під яку підводить нас її автор Іван Ребрик. Вражає глибина думки і велич постаті, що з площі на чверть сторінки зверхньо, пронизливо-принизливо дивиться на нас, простих смертних.

Не витримуємо погляду і першими опускаємо очі долу, далі свого носа.

Туй, по-панібратськи, на "ти" звертаються до "одного із нас":

"...Тобі була дана велика сила..." ("Один з нас" — відомий в краї, Україні і далеко за її межами (в паралельному світі) письменник.

Звертаються нахабно, нашвидкоруч тлумачачи неостанньому його ж таки "Видіння..." Це вже край!

"Тримай язика за зубами!" — стримував внутрішній голос.

Я не повівся. Було пізно.

Ми дали один одному руки і розійшлись.

День другий.

Читаємо далі:

"Гротесковий текст, тобто мова, якою послуговується автор." — Сила!

"Самозрозуміло, що шукати тут щось "про наше коріння"... Далі опускаємо (виносимо за дужки) і приписуємо:

"Те ж саме, що вдавитися за гривню, видаючи і перевидаючи ще не написане". Чуємо і таке: "Репліки, вставлені у вуста персонажів, аж ніяк не означають, що десь так говорять"...

Як це так, не говорять, вуйку?!

"Так говорять на Небесі".

І не тільки говорять, а й думають, що говорять.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати