Ернест Контратович — Митець від Бога

Ернест Контратович

—  Ернесте Рудольфовичу, чи згадуєте рідне село, в якому народились?

— Дуже часто сниться мені, як я біжу горами коло мого рідного села Кальна Розтока. Тепер це Вели-кобе-резнянщина, а раніше була Чехо-словаччина. От біжу я по горах, потім по долах, а на них багато-пребагато квітів — ромашок, дзвіночків, звіро-бою, розмарину. Стеляться мені під ноги налиті соком трави. Я розкладаю мольберт, беру в руки палітру, пензель і хочу їх намалювати, але відчуваю, що рука слабка, не може втримати пен-злик. З цього приводу починаю пе-реживати, що аж прокидаюся зі сну.

Раніше в дитинстві моє село здавалося великим-превеликим, а коли виріс, пішов у світ і потім повертався, щоб передати красу рідного села на полотні, дивувався, що воно таке маленьке — можна кількома кроками переступити.

Знаєте, старість і дитинство дуже схо-жі. Пригадую, я довго не ходив. Мама поклала мене сидіти на траві, а сама робила якусь роботу. І тут я побачив у траві метелика, захотів його зловити — встав на ноги і побіг за ним. Так почав ходити.

— Ернесте Рудольфовичу, це відтоді, ма-буть, уже формувалася Ваша уява, фантазія?

— Мені допомогла стати художником сама природа. Я малим дуже любив позирати на замерзлоє вікно. Пам’ятаю, як я хохнув на скло і там увидів много всяких візерунків. У дитинстві у нас не було красок, ані кольорових олівців, айбо завжди під рукою були вуглики. Но та я, коли увидів щось красноє, брав вуглики і скоро біг намалювати. А яке то було щастя, коли мій стрийко, який дуже любив образотворче мистецтво, подарував мені коробку акварельок. Всі діти починають малювати щось просте, а я одразу намалював “Тайну вечерю”.

— Чи підтримували батьки Ваше захоплення?

— З баттьком я любив ходити на полювання. Моя мамка Ольга Борецька (до речі, в українській історії теж була одна княжна з таким іменем і прізвищем) готувала нам дашто перекусити, а батько переглядав гільзи, чистив рушницю. Я любив за цим  усім дійством спостерігати.

Одного разу на полюванні я задивився — навколо краса невимовна. У цю мить батько штовхає мене і дає рушницю, щоб я стрілив у зайця. Глянув я на нього — і відвів рушницю вбік, щоб не трафити. Не зміг я безневинну тваринку вбити.

— Вашим учителем був Адальберт Ерделі. Що він цінував у своїх учнях?

— Дуже любив, коли учень мав творчу уяву і хотів працювати. Я його називав професором, бо він був ним і за статусом, і за внутрішньою культурою.

Ерделі часто повторював на уроках, що то не митець, який не вміє фантазувати. Художник має в картині виразити своє ставлення до природи, передати її настрій, створити певний образ.

Ми часто їздили на пленери. Піднімалися на такі висоти, щоб увидіти, як сходить сонечко. Роса була така, як радянські 5 копійок, завелика — можна було в ній скупатися. Там були такі краєвиди, які важко передати словами.

— Ви, Ернесте Рудольфовичу, за своє життя зустрічалися з багатьма людьми. Чи зуст-річалися Вам недобрі, злі люди?

— Повім правду, же закарпатські люди дуже чесні, справедливі і роботящі. Знаєте, коли я служив у війську, то командир за шофера брав собі закарпатця, бо знав, же той його не продасть.

Чесно вам скажу, що великої різниці між людьми не бачу, але видиться, що у селі люди чесніші, май порядні.

— Як Ви вважаєте, що необхідно, щоб людина не обізлилася на життя, а зберегла в своєму серці любов і доброту?

— Людина має не лише себе любити, а й інших. Найгірше, коли в людині є зависть, яка, повім чесно, розрушає все навколо, та й самого чоловіка роз’їдає.

Каждий челядник має бути чесним і справедливим. Можна подивитися на людину в старості і одразу збагнути — добрий чи злий чоловік перед вами. Добра людина гарна в будь-якому віці, а зла стає некрасивою, бо в неї совість і душа негарні.

Так само й для художника: дуже важливо цінувати й поважати творчість іншого. Кожна робота тала-новитого майстра чомусь вчить. Хто це розуміє, той вдосконалює себе, своє мистецтво, а хто ні — той згорає в своїй ненависті, зависті і ніколи не буде справжнім митцем. Кожен молодий, починаючий художник має пам’ятати, же таланту самого мало, щоб досягти чогось у житті. Щоденна праця, щохвилинна — тільки вона дає результат, лише за такої умови людина відбудеться як митець...

...Ернест Рудольфович говорив, а я вдивлялася в його обличчя, яке і в 95 сяяло добротою, світлом. І вірилося, що Господь справді дарує цій людині благодать свою, бо в кожній кар-тині, в кож-ному рухові пензля живописця прояв-ляється світла його особистість. Особистість мудрого, спокійного, розважливого, а, голов-не, — безкі-нечно щирого, приязного, чесного в житті й творчості митця.

І вже разом із Ернестом Рудольфовичем Контратовичем я проказала слова молитви, яку він промовляє щодня:

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати