Мешканка Чопа Ганна Качур знаходить себе у вишивці...

Ще з дитинства закохалась вона у світ прекрасного. Любила книги. Мабуть, не дивним, зважаючи на це, був її вибір: дівчина поступила в Київський державний інститут культури, на бібліотечний факультет. Здобула спеціальність бібліотекаря-бібліографа вищої категорії.

З тих пір і працювала вона в осередках культури. Об’їздила чи не весь тодішній Радянський Союз із різними туристичними групами. Побувала на дивовижних виставках майстрів народної творчості, а також, зрозуміло, виставках робіт професіоналів. Мала можливість порівнювати, оцінювати. Ну, і, звичайно, творити сама. Оскільки до душі припала вишивка – займалася у вільний час саме нею. Вишивала переважно хрестиком. З-під її умілих рук народжувалися на світ чудові рушники, серветки, скатертини, вставки на подушки, картини. Дарувала свої витвори родичам та друзям на їхні дні народження, на інші свята. Бу-ла рада з того, що Бог обдарував її цим талантом. І не тільки. Бо гарно в’язала на спицях та гачком. Тож одяг її завжди був оригінальним та ексклюзивним.

Повертаючись у роки свого дитинства, Ганна Дмитрівна зробила висновок, що, обділивши її в здоров’ї, Всевишній додав їй у талантах. Саме роботі й присвятила все своє життя. Постійно була серед людей, у вирі подій. Мабуть, тому й не було часу на створення сімейного затишку . Звикла завжди покладатися на себе, на своїх родичів, на вірних друзів.

Так було доти, поки на горизонті не замаячив пенсійний вік. Зізналася, що зазда-легідь готувалася до свого заслуженого відпочинку. Як? А робила запаси... полотна й ниток для вишивання. Благо, мала можливість їздити в Німеччину, Словаччину, Угорщину. Розуміла, що життя пенсіонерів – не з легких. Та й здоров’я в будь-який момент може підвести, тому й на медикаменти треба буде гроші витрачати. Де тут вже до полотна, ни-ток, які, чого гріха таїти, як і все інше, виросли в ціні до небес...

Нині Ганні Качур вже восьмий десяток пішов. Недавно відзначала в колі друзів, знайомих та родичів своє 70-річчя. Однак, дивлячись на неї, впевнену й самодостатню, незважаючи на те, що хвороба не дає їй можливості пересуватися інакше, як зі спеціальним стільчиком, тих років їй і не даси. Та й у квартирі (на третьому поверсі!) у неї, мов у віночку. Чистенько, затишно. Гори вишиваних подушок, на стінах – картини як хрестиком, так і гладдю, якою залюбки вишиває нині. З легкістю виходить із ситуації з одягом, якого вже й не пам’ятає, коли купувала . Майстерно перешиває свої плаття, що стали завузькими, на модні туніки. А пальто сама зв’язала. Зрештою, не так вже й часто ви-ходить вона на вулицю. Лише в крайніх ви-падках. Останній раз, до прикладу, на День Незалежності України. Тоді її, як “Майстра народної творчості Закарпаття”, запросили взяти участь у виставці народних умільців, що проходила в Чопі. Із міськвиконкому виділили машину, в якій за нею приїхала директор міського Будинку культури Галина Степанівна Надь. Вана й несла вишивки Ганни Дмитрівни, заодно й підтримуючи, аби, бува, не оступилася, спускаючись вниз сходами.

Мене цікавило, як Ганна Качур вирішує проблему ходіння за продуктами й усім іншим, необхідним для дому. Виявляється, що й це їй вдалося легко вирішити. Адже світ – не без добрих людей. Все потрібне купляє для Ганни Дмитрівни добра й сердечна жінка, що проживає в тому ж будинку, тільки в іншому під’їзді. Пані Качур тільки й залишається, що скласти список необхідного та дати грошей на нього. За свою роботу добровільна по-мічниця категорично відмовилася отримувати плату, що робить їй честь та радує серце в переконанні, що в наш нелегкий час ще є місце благодійності й безкорисливості.

Не забувають про Ганну Дмитрівну її племінники, добрі друзі. Що це дійсно так, свідчить хоча би такий штрих: всі дні народження її друзі приходять та приїздять зустрічати в неї. А вона заради таких подій у подарунок іменинникам заздалегідь готує гарну вишивку. За роки вже звикла до цього .

Добрим словом згадує Ганна Дмитрівна і їх, і своїх племінників, і нинішнього директора Ужгородської районної бібліотеки Валентину Никифорівну Валієву, а також її чоловіка, колишнього офіцера. Вони вже давно записали її в члени своєї сім’ї, незважаючи на те, що допомагають дітям виховувати чотирьох онуків, доглядають за старенькою матір’ю, яка з ними тепер проживає.

Але повернемося до смислу життя Ганни Дмитрівни на пенсії – вишивок. Коли мені в обласному центрі народної творчості давали адресу майстрині, то казали, що ними забиті усі її шафи. Мабуть, так воно й було б, якби свої вироби пані Качур не дарувала близьким та друзям, а щось – і продавала. Все ж якийсь додаток до пенсії. Та й жінка переконана, що роботи мають не в шафі лежати, а радувати око людей, зігрівати їхні душі. А через них – зберігати пам’ять і про неї, їхнього творця. Мабуть, це вірна позиція. З висоти років, які во-на вже прожила, майстрині видніше...

Сама Ганна Дмитрівна зізналася, що ви-шивка – це її ліки . Сідаючи за роботу, забуває і про хвороби, і про все інше. Зосереджується на підборі кольорів, узору. За роботою й плину часу не помічає. А ще у вишивці, за словами майстрині, вона знайшла себе.

Коли про найголовніше вже було розказано й записано в блокнот, Ганна Качур, спираючись на спеціальний стільчик, з яким тепер вже не розлучається, підійшла до шафи й стала витягувати з неї свої роботи. Очі розбігалися від того розмаїття кольорів та візерунків, яке увіковічнилось на полотні. Серветки, скатертини, рушники весільні, рушнички пасхальні, чоловічі краватки (вияв-ляється, вони знову входять в моду, а вишиті шовком, справляють враження, що виконані з бісеру), сорочки – все неповторне, витончено гарне. А ще кажуть, що вишивка – то вже минуле! Ганна Дмитрівна з цим категорично погодитися не може. Бо хіба може вийти з моди прекрасне? Ніколи!!!

У майстрині дуже багато планів та задумів. Лиш часу в обмаль - бідкається. Тож від усієї душі хочеться побажати, аби задумане таки вдалося здійснити. Всупереч всьому, що може стати на заваді. Здоров’я, оптимізму, несподіваних творчих знахідок і віри в тих, хто ніколи не зраджував упродовж багатьох років!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати