Олена Крушинська: "За руйнування дерев’яних храмів ніхто не несе відповідальності"

З чого почалося твоє дослідження дерев’яних храмів?

Про дерев’яні церкви, в основному, є наукова інформація, яку люди не читають і не знають. Я вирішила, що варто цим зайнятися і зробити путівник та сайт, на якому зібрати і структуризувати всю наявну інформацію, враховуючи сучасні фотографії і науково-популярні публікації, яких дуже обмаль. І це має стати першим кроком до порятунку дерев’яних храмів, які є вразливими через матеріал, з якого вони зроблені.

Чому ти зупинилася на дерев’яних храмах Львівщини?

Я зрозуміла, що путівник, укладений за маршрутом дерев’яних пам’яток України, може бути створений тільки для двох областей – Закарпатської та Львівської. Тому що в інших, наприклад, на Волині, Буковині і Франківщині збереглося дуже багато церков, але вони, як правило, пофарбовані або під бляхою. Якщо порівняти Львівську і Закарпатську області, то все ж таки класичний джентльменський набір дерев’яних храмів Закарпаття входить до путівників по цьому регіону і є людина, яка на них дуже добре знається. Михайло Сирохман віддав на їх дослідження 25 років свого життя. Я завжди його називаю гуру закарпатських дерев’яних храмів. Писати комусь іншому про Закарпаття не має сенсу - і я вже заангажувала пана Михайла робити такий путівник у нашому видавництві (після виходу моєї книжки мене запросили туди на посаду керівника напрямку туристичних путівників). Я обрала Львівщину, оскільки і сама, і мої колеги по проекту дуже багато об’їздили, я вже мала наукову літературу з цієї тематики, розуміла, що можу «перекрити» Львівську область, не пропустивши якість видатні пам’ятки. Втім, якщо мені повідомлять, що якусь прекрасну церкву під гонтом я таки пропустила, то не засмучуся, а навпаки, зрадію.

У передмові до твоєї книжки Олег Рибчинський стверджує, на Львівщині збереглося 800 дерев’яних храмів. За якими критеріями ти обрала 44 з них?

Туди зараховуються усі дерев’яні церкви області будь-якого віку та статусу. Ми намагалися, вивчаючи літературу та виїжджаючи в експедиції, вибрати ті храми, які, з нашої суб’єктивної точки зору, є цікавими для туристів.

І що, на твою думку, цікавить туриста?

Це, в першу чергу, все, що на жаргоні ми називаємо «дерево» – дерев’яні церкви, які збереглися під гонтом, не зафарбовані, не забляховані, які зберегли свій первинний вигляд або мають якість додаткові атракції з точки зору мандрівника. Наприклад, церкву у Волиці Деревлянській перетворено на бляшаний "панцерник", але в ній зберігся унікальний іконостас роботи жовківських майстрів.

А також деякі окремі церкви, які лишають по собі таке враження, що поїздка була немарною. Вони є мальовничими, у прекрасному контексті вписані. І це теж має значення.

У путівник увійшли лише діючі храми?

Є закриті храми, є діючі, є такі, що перебувають на стадії руйнування. Проблема, що серед тих причин, які призводять до нищення пам’яток, на жаль, більшу шкоду приносить нова мода, тобто церкви передають у розпорядження громад, а ті, з погляду економії та псевдоестетичних поглядів, за допомогою сучасних будівельних матеріалів, так би мовити, ремонтують, поновлюють церкву. Тобто ми зараз бачимо церкви, обшиті пластиком, вагонкою, покриті єврочерепицею, і це я маю на увазі пам’ятки національного значення, в які ніхто не має права гвіздок забити без дозволу. І це нікого не цікавить.

Також часто старі ікони викидаються, ставлять нові куплені на базарі іконостаси. І люди задоволені, вони вважають, що роблять добру справу. Священикам теж вигідно, щоб церква виглядала не руїною, а новою, файною, щоб люди туди ходили, гроші приносили. Тому я завжди дуже вдячна тим настоятелям, які розуміють, що це не тільки церква, а пам’ятка, яка має бути такою, якої її будували предки.

Чи є такі випадки, що самі настоятелі дбають про храм, як про пам’ятку архітектури?

Позитивний приклад є у місті Комарному. Там склалася взагалі унікальна ситуація. Дерев’яна Михайлівська церква XVIII ст., яка до 2006 року занепала, потребувала термінового перекриття, бо була під гонтом, який посипався. Під час попередньої реставрації храм перекрили пиляним гонтом, що зогниває через півтора роки. Такі реалії державної дотації на ці речі.

Не знаю, хто був ініціатором, але і мер, і дві громади – православна і католицька –зійшлися на думці, що треба цю церкву відновити, причому не просто так, а у такому вигляді, як вона була колись. Вони підійшли дуже відповідально до цього питання – зібрали кошти, отримали дозвіл в управлінні архітектури на перекриття церкви, замовили дуже якісний ручної роботи гонт і майстрів з Косова та із Старосамбірщини. Потім вони замовили бригаду ліцензованих майстрів, які робили такі роботи у Шевченківському гаю у Львові. Так вони перекрили церкву і дзвіницю, які зараз виглядають просто шикарно. Однак зараз церква потребує реставрації інтер’єру, бо там є проблеми із опорними конструкціями, деформацією зрубів. Це вже наступний крок. Інтер’єр цієї церкви повністю втрачений, частина ікон потрапила до музею.

Це єдиний такий випадок?

Так само у сусідньому селі Кліцко, де роком раніше провели реставрацію церкви. Головним ініціатором її відновлення був відомий дисидент, громадський діяч Іван Гель. Вже старша людина, дуже хвора, тим не менше, він весь час, допоки проводилися роботи, контролював їх. Церква була відновлена абсолютно у первісному вигляді, а найбільші проблеми були у тому, що з церкви довелося вручну відшкрябувати фарбу. Вона лишилася тільки у заглибинах графіті. Парафіяни викарбовували на стінах церкви записи про вагомі події у селі, наприклад, такого то року Божого з церкви злодії викрали… Це дуже велика рідкість.

А щодо негативних прикладів?

Негативні маємо практично у кожному селі, де церкви під бляхою, оббиті пластиком, або навіть вкриті цементом зверху. Причому люди можуть сказати, що ми вкриваємо церкву бляхою для того, щоб її врятувати. Насправді під бляхою гонт набагато швидше зогниває, бо там немає вентиляції. Це дуже добре знають усі реставратори. Ще мене вразило, що в рекомендації МНС, яку вони видали після того, як згоріло кілька церков, зазначено, що дерев’яні церкви треба вкривати бляхою. На мою думку, це вже краще відразу завалити ці церкви. Найжахливіші приклади, це звичайно, коли церкву хтось підпалює для того, щоб на цьому місці побудувати новий мурований храм, бо це вигідно всім. Тому маємо такі приклади, що за один рік згоріло сім дерев’яних церков, які по двісті-триста років стояли.

Серед них пам’ятки?

Дуже болюча втрата у селі Підгірці, де буквально за сто метрів від знаменитого Підгорецького замку, який щодня відвідують туристи, стояла багато років закрита Михайлівська церква 18 ст., аналогів якої зараз не лишилося ні на Львівщині, ні в інших областях. Така вона була хрестоподібна, невеличка церковця під гонтом, прекрасно вписана в ландшафт. Вона, здається, була на балансі одного з музеїв, але стояла закрита, занедбана. Але чомусь вона взяла і згоріла. Ніхто не винен, ніхто не покараний, всі просто сказали, що їм шкода. Ну була пам’ятка національного значення і немає.

У своєму путівнику ти згадуєш про костелики…

Я намагалася звернути увагу на споруди, які ігноруються у наукових виданнях і путівниках. Це дерев’яні костели, збудовані у 20 ст. Їх, як правило, називають костеликами, тому що вони мініатюрні. Вони авторські і мають дуже цікаві стильові ознаки. На Львівщині збереглося вісім дерев’яних костеликів і каплиць 20 ст.

Який костелик порадиш відвідати в першу чергу?

Найяскравіший представник так званої дерев’яної неоготики – костел у Розлучі, біля міста Турка та поблизу автотраси Львів-Закарпаття. У самому Розлучі зараз відроджуються рекреаційні заклади, бо на початку 20 ст. він був фактично таким курортом, потім він занепав, а зараз там знову відроджують готелі, мотелі, оскільки там є рекреаційні ресурси. У цьому таки селі стоїть неготичний костел, який, на жаль, у жахливому стані, у нього прогнили опорні конструкції. Він просто стоїть на чесному слові. Його треба рятувати і вже. Невідомо, чи він переживе атмосферні впливи взимку. Більше того, у нього зберігся шпиль, характерний для неоготики, неготичні стрілчасті вікна, виконані з дерева. Ще одного такого костелика в Україні просто немає. Більше того, в інтер’єрі, незважаючи на те, що він стоїть фактично відкритим, збереглася поліхромія всередині і феноменальна стеля з дерев’яним каркасом та вістрями. Ця дерев’яна конструкція дуже незвична. Мало того, що він не є пам’яткою національного значення, про нього не згадано і у переліку пам’яток місцевого значення, в які практично потрапляє все підряд. Місцевим мешканцям теж немає до нього справи, бо він був поляками збудований, і вони вважають, що це не їхнє. І така пам’ятка стоїть нікому не відома, нікому не потрібна. Наскільки я знаю, поляки пропонували відреставрувати його, але вони наштовхнулися на бюрократичний опір з української сторони.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати