В Ужгороді з'явилася кімната-музей Павла Бедзіра (ФОТО)

12 липня у приміщенні колишньої майстерні Павла Бедзіра, де свого часу художник мешкав з дружиною, також художницею Лізою Кремницькою, відкрилася кімната-музей художника. Ідея її створення і матеріальне її здійснення належить Павлові Ковачу, який облаштував меморіальну кімнати власними силами.

У промові на відкритті приміщення Павло Ковач попросив не міфологізувати Павла Бедзіра. Коротко і влучно визначив його місце в культурно-мистецькому просторі Ужгорода, а ще - праведливо зауважив, що Бедзір був чужим у тогочасному суспільстві. 

Мистецтвознавець Михайло Сирохман, своєю чергою, відзначив, що Павло Бедзір мав великий вплив на життя і творчість багатьох митців, визначив їх шлях у мистецтві, і тому вони пам’ятатимуть його завжди. 

Відома мисткиня й громадський діяч Емма Левадська пригадала їхнє спільне минуле, те, що об’єднує її з Павлом Бедзіром, розповіла про цікаві випадки з його життя.

Серед присутніх був і митець Мар’ян Олексяк із Дрогобича, товариш і однокурсник Павла Ковача.

Павло Бедзір – художник-філософ, мислитель, який справляв значний вплив на формування художньо-естетичних принципів, що мають своїх прихильників донині. Він мислив глобально, переймався долею України, Землі, людства загалом, шукав і знаходив відповіді на наріжні питання всіх релігій світу. Його цікавили такі питання, як “що є Бог?”, “яка місія людини на Землі?”, “в чому сенс життя?”, матеріальний і духовний бік буття тощо. Сам Павло Бедзір вважав себе перш за все громадянином Всесвіту, Людиною планети Земля. Він був “не від світу цього”, “вовком”, що все життя залишався самотнім, чужим і незрозумілим для більшості. Митець жив у своєму, паралельному духовному світі, який сам же й створив. Він дбав про душу свою, а не тлінне тіло, матеріальні блага цікавили його найменше. Суть свого життя бачив “у вдосконаленій свободі, вищому розумінні своєї позиції”. Всіх нас закликав до “подорожі на Голгофу”, до самоусвідомлення, “щоб творчістю нашою прийти до воскресіння, свідомо стати синами Бога; боголюдьми маємо бути – й жінки, й чоловіки”. Сам Павло Бедзір свідомо й цілеспрямовано йшов і зійшов на свою Голгофу, а тому наприкінці свого життя мав повне право заявити: “Я все зробив, що міг. Віддав усі свої таланти еволюції Духу”…

Теги: Павло Бедзір, кімната-музей

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати