- Започаткував я фестиваль на честь свого батька, який протягом т тривалого часу займався тваринництвом. Він був доброю людиною і не тільки випасав домашню худобу, але й дуже її любив, – каже пан Василь. – До речі, колись, навіть за радянської доби, без спеціальної трапези випасати тварин не вели. У Горінчові й зараз чимало краян займаються вівчарством. Окремі господарі утримують більше сотні кучерявих підопічних.
Між іншим, вівчарі переконані, що виконувати почесну місію і йти в гори з домашніми тваринами може далеко не кожен, адже пастух повинен бути витривалим, уміти пристосовуватися до екстремальних умов, готувати їжу виключно на ватрі, не боятися нападів кабанів, вовків та ведмедів і бути єдиним цілим із природою. У той же час чоловіки нарікають, що молодь не зацікавлена у відродженні ремесел предків, не надто цікавиться скотарством, тож знайти собі гідну заміну нелегко. Утім вони сподіваються, що це тимчасово, адже враховуючи непросту економічну ситуацію в державі, краяни змушені думати перш за все над тим, як вижити і забезпечити родину необхідним.
-Цьогоріч «мішання», як у народі називають обряд проводів, пройшов не настільки помпезно, як раніше, однак традиціям ми не зраджуємо, – запевняє Василь Шимон. – До речі, праця ентузіастів, які йдуть із підопічними в карпатські праліси подібна заробітчанській, бо вівчарям доводиться жити протягом тривалого далеко від рідної домівки. Там вони встановлюють собі колибу і пораються з господарством: тварин доять, стрижуть, доглядають та несуть за них відповідальність перед ґаздами.
Слід зазначити, що під час «проводів» овець освятив місцевий священик. Повернуться ж вони додому разом із п’ятьма пастухами, які супроводжують стадо із більше ніж півтисячі тварин, аж на свято Дмитра – 8 листопада, пише "Медіахуст".