Декомунізація по-москальськи: як Енді Воргол програв християнству

Про несподіваний вибір влади області, яка встигла перейменувати ще дві вулиці Минаю, написали чи не всі українські ЗМІ. Більшість – жартівливо або з неприхованою іронією. ТСН.uа поїхав у Минай і на прикладі одного села з'ясував, як декомунізація виглядає зсередини і чому геній поп-арту програв християнству.

У центрі Минаю нас зустрічає депутат Холмківської ради (Минай разом з кількома іншими селами підпорядковуються цій сільради) Антоній Карбованець. Молодий чоловік енергійно вискакує з машини, прихоплюючи з собою файл з документами. – Ось тут, бачите, там, де доріжка, – депутат вказує на пустир, порослий травою, з протоптаною доріжкою і кількома білбордами. – Так-так, ось це. Через це весь галас і здійнявся. Колишня Жовтнева площа – це невеликий шматок орендованої під забудову землі, яка стоїть без діла. Будівництво на ній не почалолося через протест місцевих – бачити тут заправку минайці не хотіли і навіть встановили кам'яний хрест, аби зайняти землю. Уздовж площі тягнеться ряд одноповерхових будинків. Тут же стоїть триповерховий багатоквартирний будинок і фірмовий магазин алкоголю з рестораном нагорі. Можемо пройтися, прогулятися – сміючись чоловік спрямовується у напрямку пустиря. – Ну, як було? З листопада були переговори з адміністрацією, що треба перейменувати вулицю. Надіслали листа, мовляв, площа підпадає під закон, думайте назву. Люди були категорично проти. Ми поки вмовляли, то обласна адміністрація все сама вирішила.

З боку дороги, що веде в Ужгород, на пагорб піднімається чоловік у комбінезоні і солом'яному капелюсі.

- А це наш комунальний працівник Степан Михайлович. От як раз працює тут, прибирає площу Енді Воргола – депутат відволікається і вказує на чоловіка. – Давали люди свідчення, що називається площа Жовтневою, тому що будівництво почалося восени, а до подій революції взагалі стосунку не має, але все-таки перейменували. Сказали: "Як не хочете по-доброму, то буде так". Ми взагалі не знали про це. Зайшов в Інтернет і побачив, що розпорядженням обласної адміністрації площа була перейменована на честь Енді Воргола. Тут в одному будинку у людей є родичі в Америці, то їм вже дзвонили звідти і вітали.

Після примусового перейменування площі минайці ополчилися і вирішили, що так просто це не залишать. Громада зайнялася пошуком альтернативної назви. Депутат збирав підписи "за".

– Ну, а потім вже були громадські обговорення. Люди вирішили, що оберуть назву самі, - пояснює Антоній і гордо демонструє аркуш з колонками прізвищ та підписів. - Ось, всі сім'ї з 16 житлових будинків підписалися. Вирішили назвати площу Християнською, бо тут багато церков і багато віруючих. Але це повинні депутати місцевої ради вирішити ще, а поки вона Воргола. Деякі навіть цю назва вимовити не можуть. Поп-арт... за такої кількості церков воно ж не підходить навіть сюди!

Нерозуміння поп-арту – не головна проблема минайців у боротьбі з перейменуванням вулиці в честь Воргола. Більшість з них боїться, що слідом за перейменуванням доведеться переробляти документи на власність і змінювати адресу прописки у паспорті.

– Я взагалі за декомунізацію. Це все правильно, – розповідає Степан Петер, мешканець будинку №3 на площі. На будівлі висить табличка зі старою назвою. На нові – грошей у місцевої влади немає. – Тільки от, якщо отримуєш у спадок щось, треба ж купу паперів переробляти, то в круглу суму влітаєш. Нам, звичайно, розіслали листи, що нічого міняти не треба, а якщо спадщина?

У процесі розмови з'ясовується, що "за декомунізацію" – не означає "за Воргола".

– Він мені не подобається. Дурдом якийсь. Може, хтось і не знає історію Минаю, але є багато людей, які гідні того, аби площа носила їх ім'я. Ось це, наприклад, стара церква, я знаю людину, яка цю церкву побудувала. Чоловік від хвилювання помер. Чому не назвати його ім'ям? А цього Воргола я не знаю, кажуть, що він малював щось. Може, це дуже давно було, тому мені ніхто і не розповів, що він у нас тут був. Ось поп, який побудував церкву за свої гроші, і помер, його прізвище Петер було. Я теж це прізвище ношу.  

На цих словах Степан зупиняє розповідь, ніяково посміхається, і зізнається, що збіг прізвищ – не випадковість. Піп був братом його діда. І за родича йому прикро. Чоловік у гімнастерці, який вигулює на площі собаку, теж проти легендарного американця. Заочно. Тому що про нього не чув і нову назву площі сам пригадати не може.

– Я ось знаю, що вулицю перейменували, але не знаю на яку. На Воргола? Хто він такий взагалі? Замість того, щоб зарплати і пенсії піднімати, вони на вулиці витрачають. Але Християнська краще звичайно була б, а то якщо перейменовують, то нехай на того, кого люди знають. Тут стільки церков поспіль, нехай щось церковне і буде.

У двоповерховому магазині на площі Воргола продають алкоголь і продукти. Продуктів мало, зате горілки, вина, пива і коньяку в надлишку. Біля підвіконня стоять дві продавщиці і дивляться у вікно, звідки відкривається вид на церкву. На якийсь час робота завмирає.

– А ти знаєш, що нашу площу перейменували? – запитує у колеги світловолоса продавщиця.

– На це у них гроші, значить, є, а пенсіонерам на ліки та пільги немає. Люди вже звикли, навіщо це міняти?

До діалогу приєднується керуюча магазином Оксана Василівна.

– Це мені тепер документи переробляти треба. Ліцензія ж... і горілка і тютюн. Це ж ще патенти, все не так просто... У БТІ треба ж теж йти, правильно? Це ж і орендаря треба викликати, він повинен приїхати незрозуміло-звідки, повинен дати згоду здавати нам приміщення по цій вулиці. Цей Москаль нехай своє прізвище перейменовує, – обурюється керуюча, – а Восьме березня вони не хочуть перейменувати?.. Християнська краще, звичайно, а цю і не вимовиш, як її там? Півдня будемо запам'ятовувати, а потім півдня будемо вчитися писати! А він композитором був?

Одна з продавщиць – брюнетка Тетяна – до наболілого питання підходить не так прагматично, розмірковуючи більше про місце особистості в історії.

– Я взагалі не по цій вулиці живу, а біля школи там. Я проти того, що змінюють назви. Ну, Жовтнева так Жовтнева, а навіть якщо б Леніна була? Воно все одно має місце в історії, людина, свій слід лишила, – емоційно розповідає жінка. – Краще б налагоджували те, що погано зараз. Валять цих Леніних. І що це дає? Так би діти хоч знали, що ось воно було таке в історії.

Як і інші дискусії на делікатну тему, ця закінчується нічим, і жінки розходяться по робочих місцях.  

Єдиний "адвокат" Воргола у Минаї, якого вдалося знайти, – науковець Григорій. Його родинна садиба стоїть через пару будинків від магазину. На воротах – його ковані ініціали, а біля двору акуратно і зелено.

– Я позитивно ставлюся до перейменування площі. І те, що Енді Воргола буде, подобається. Однозначно Жовтневою вона не повинна бути. Радянська влада на Закарпатті знищила близько 370 священиків греко-католиків. Забрали церкви у греко-католиків і передали московському патріархату. Вже на Християнську хочуть перейменувати? А якщо тут будуть жити мусульмани? Ну, придумали Енді Воргола, так нехай буде. Якщо змінять на Християнську, прописка буде така і поїдуть вони в мусульманську країну, в Туреччину, наприклад. У них будуть проблеми. А люди, які це пропонують, вони не знають історії. Вони ж можуть стати об'єктом мусульманських радикалів в Європі. Нехай включають мізки.

Зробити приблизно те ж, але керівництву області, радить ще одна потенційна жертва декомунізації – Володимир Сільваші. Він юрист японської компанії, яка знаходиться на колишній вулиці Івана Туряниці. Нещодавно назву поміняли на Ференца Семана. Відомий закарпатський комуніст поступився земляку – талановитому і далекому від політики художнику. Про нову назву юрист дізнається від нас.  

– Ференца Семана? Чим Туряниця завинив перед ними? Я розумію, якщо б це була вулиця Леніна чи Сталіна. Нам навіть нічого не сказали, – Сільваші метушливо набирає когось по телефону і міряє парковку кроками під час розмови. Через кілька хвилин повертається і розповідає. – Начебто правовстановлюючі документи змінювати не треба, але у нас можуть бути проблеми з міжнародними банківськими операціями. Ми зобов'язані змінити юридичну адресу. Карти поміняються, не зможуть нас знайти постачальники, які звикли, що ми на Туряниці. Принаймні можна було це обговорити, тут 20 будинків та один завод! Хоч в телефонному режимі це можна було узгодити?

Сільваші йде незадоволений. Йому матиме клопіт із паперами. В цей же час в центрі села збирається молодь, починаючи відзначати кінець робочого дня на одній з найгучніших площ країни. Жити їй залишалося недовго. За кілька днів потому телефоном задоволений Карбованець повідомив, що депутати Холмківської ради перейменували площу в Християнську.

Теги: декомунізація, площа, Енді Воргол

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати