Закарпатська література: Джинсова шістка і дама серця

Для прикладу, остання крайова презентація у столиці відбулася кілька років тому. Тоді у Спілці письменників України представляли «Антологію закарпатського оповідання». Молоде покоління вирішило трошки підправити цю ситуацію і, недовго думаючи, зібралося в дорогу. До того ж цими днями в Києві відбувався найбільший тамтешній книжковий ярмарок.

Отож у четвер, 8 листопада, на столичному вокзалі зі щойно прибулого потяга висипали невиспані, але все ще живі автори альманаху «Джинсове покоління» з цим самим альманахом на горбах.

Михайло Рошко, містик-упорядник, обдаровував довколишніх неповторною усмішкою, прострілюючи простір у пошуках довгоногих красунь. Професор Сергій Федака, поет історичного простору, звично лаявся, чому пивні ларки не відкривають о 7-й годині ранку.  Закарпатський Єсєнін Василь Кузан меланхолійно його втішав. Його син Валентин, «містер УжНУ» та любовних елегій, усе це жваво фотькав.

Андрій Любка, позашлюбний син Андруховича і поезії всіляких відхилень, намотував восьме кільце довгого, як безсмертя, шарфа довкола стрункої шиї. Вік Коврей поправляв совине пірко на своїй незабутній клебані. Останніми з потяга вивалили азм, грішний, і Мар’яна Хемій – єдина муза у цьому поетично-хмільному товаристві.

Першим на шляху до столичної слави лежав Національний університет імені Шевченка. На філфаку нас приємно здивувало оголошення про «Зустріч, яка може змінити уявлення про поезію й тих, хто її творить». Невже це про нас? Але шість фігурок із піднятими, як на розстрілі, руками не залишали жодних сумнівів. Так це  ми – «Поети «Джинсового покоління». «Європа, як і Карпати, ближче, ніж здаються» – писало далі. Тож нам нічого не залишалося, як підтвердити на ділі «(По)етичну (р)еволюцію».

Студенти жваво реагували на виступи гарячих карпатських хлопців, проводжаючи кожен вірш оплесками. Атмосфера була настільки невимушеною і доброзичливою, що Сергій Федака запропонував усім охочим скуштувати іршавської сливовиці. Такі, хай як дивно, знайшлися серед дівчат. Після виступу нас довго не хотіли відпускати, твердячи, що такого ще не чули й не бачили. Одна з викладачок весь час хитала головою, промовляючи: «Занадто відкрито, занадто відкрито».

А ми й не хотіли писати «занадто закрито». Хай так у Києві пишуть – посеред автомобільних заторів та багатоповерхівок із божевільними цінами за житло. А серед вільних карпатських гір, зелених пралісів  та бистрих потічків писати «закрито» – це як у смокінгу дертися на Говерлу. Можна, але нащо?

З Київського національного університету ми заквапилися до Спілки письменників України. Тут на нашу зустріч прийшли переважно члени закарпатського земляцтва, журналісти та знакові постаті літературного процесу – В’ячеслав Медвідь, Павло Вольвач, Костянтин Родик, Галина Родіна. Народний депутат Станіслав Аржевітін привітав нас як новоспечений член Спілки письменників. Ми відповіли читанням поезій.

Головний «книжник» України Костянтин Родик зауважив, що закарпатці представляють ІНШУ українську літературу – найбільш віддалену від загальних тенденцій. Похвалив назву альманаху й назвав «Джинсове покоління» одним із найцікавіших літературних проектів року.

Після розпитої єдиної пляшки закарпатського коньяку на таке велике товариство «джинсовики» побігли на останню презентацію – до літературної тусівки Києво-Могилянської академії. Раз на місяць тут збираються молоді автори з цілого Києва, аби прочитати один одному свіжі твори. Тож закарпатці виступали родзинкою програми. І автори «Джинсового покоління» виглядали не гірше за присутніх розкручених молодих літераторів столиці Петра Коробчука чи Богдана Горобчука. 

Наступні дні закарпатці провели на найбільшому книжковому ярмарку столиці. «Книжковий світ» у кілька разів менший за Форум видавців у Львові, але тут теж можна побачити практично весь довколалітературний бомонд. На люди вийшов навіть Валерій Шевчук, який принципово ігнорує всілякі збіговиська. На жаль, жодного закарпатського видавництва на ярмарку представлено не було, що вкотре доводить нашу загумінковість.

Хоч одна книжка була представлена доволі яскраво. Плакатами Василя Вірастюка та  «Неймовірних пригод Івана Сили, найдужчої людини світу» був клеєний увесь ярмарок. На презентацію дитячої книжки про Кротона зійшлося близько двох сотень людей, а за автографами сучасної найсильнішої людини світу вишикувалася черга.  Ще один закарпатський міф стає всеукраїнським.

Вилазка закарпатців до столиці показала, що нам слід позбуватися комплексу меншовартості. Наша біда не у браку якості, а у нестачі елементарної промоції, поширення, реклами. У нас твориться нічим не гірша література, ніж у будь-якому регіоні України. І якщо про «станіславський феномен» чи «житомирську школу» всі знають, а про Закарпаття – не відають нічого, то хто в цьому винен, окрім нас самих?

Срібна земля вагітна вартісними текстами й авторами.  І пологи ось-ось розпочнуться...

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати