Закарпатські літератори прославлялися в Києві. Спаси і помилуй, батьку Несторе!

Тому  “сім Семіонів” влаштували своєрідні дні закарпатської літератури у Києві, провівши презентації у Київському університеті, Спілці письменників і Києво-Могилянській академії. Учасниками маршу за Карпати були члени Спілки письменників Василь Кузан і Михайло Рошко, а також ряд поза-спілчанських молодих авторів – Олександр Гаврош, Валентин Кузан, Андрій Любка, Віктор Коврей. Ну і азьм грішний. Кияни, чесно кажучи, з певним подивом спостерігали дух солідаризму, що панує серед молодих письменників Закарпаття. На фоні розсвареної творчої інтелігенції ми виглядали справді білими воронами. Пропагували укладений М.Рошком альманах “Джинсове покоління”, в якому зо два десятки місцевих авторів двох поколінь – джинсового (сорокарічні) і комп’ютерного (двадцятирічних). Подібні видаються і в інших краях, але наш далебі не найгірший. Хоч і не найкращий – хай не заздрять. Принаймні, книжка знайшла реальний попит серед студентства – і то вже добре. Ми плоть від плоті нашого закарпатського суспільства – такі ж ам-біційні, не надто досвідчені, кожен собі на умі. Київський читач не численний, але вдячний. Хоч до літературних акцій йому не звикати, але закарпатське – це була екзотика. Про закарпатську мафію нині у Києві багато говорять. Хай знають, що є й літературна. Звісно, хвалили себе коханих. Запрошували усіх на ужгородську виставку-ярмарок “Книжковий Миколай”, що відбудеться 13-14 грудня у спорткомплексі “Юність”. І спостерігали за всім, що діється у великому місті. 

А в Києві стає все більше чути українську мову. Поволі він починає скидатися на столицю. Та, як не парадоксально, жлобства там теж більшає. Раніше Хрещатик і прилеглі квартали були таким собі вітчизняним Монмартром – увесь у книжкових крамницях і ятках. Тепер у “Науковій думці” на Грушевського, 2 продавці ведуть тривожні розмови. Місце бійке – з одного боку фешенебельний готель і найдорожча вулиця України, з іншого – наш парламент, найбільш неписьменний у світі. Претендентів на торгову площу – море. Поруч вже примостився бутік, зверху гендлюють комп’ютерами. Ситуація зовсім як нещодавно навколо книгарні НТШ у Львові. Там чергову атаку рейдерів відбили, чекають наступної. Далі, біля поштамту ледь не з часів унезалежнення стояло з два десятки яток з українознавчою літературою. Мер Л.Черновецький заборонив цей ринок, ціле літо тривала війна, на сьогодні його таки немає.  За два кроки звідти була найбільша книгарня мистецької книги “Планета” – нині магазин модного одягу. Ще через дорогу – двоповерховий магазин “Знання”, на першому поверсі – вся сучасна українська белетристика, на другому – підручники та навчально-методична література. На касах – розмови про зовсім свіже рішення міськради. Вона розірвала договір оренди, укладений 1994 р. Це своєрідне вітання до 75-річчя, бо книгарня тут  безперервно з 1932 р. Вимога – 10 листопада забиратися геть. 9 листопада, правда, В.Ющенко заявив, що того не допустить. Казав пан: “Кожух дам”, та й слово його тепле.  Ліберальний курс на розбудову дикого, нічим не стримуваного ринку, вже не контролюється його керманичами. Продавці вже п’ять років пробували приватизувати свої площі, але хто би їм дозволив! Колектив виграв кілька судів проти міськради, та віз і нині там. Близька до того ситуація з “Сяйвом” на прилеглій до Хрещатика Васильківській (колишній Червоноармійській). Колись це була письменницька крамниця. Зараз у більшому залі – стелажі до стелі із російськими книжками, у меншому – значно менші полиці з українськими. Це дуже наочно демонструє реальне співвідношення між тирадами і кількістю назв книжок у двох сусідніх країнах. На базарі Петрівка яток з українською книжкою суттєво побільшало. Правда, половина розкладок – не з книжками, а з компакт-дисками. У кінці базару – двоповерхова крамниця з  прекрасним вибором російської книжки і великим відділом книжки англомовної.  Українські полиці виглядають більш сиротливо.

Ну і сам ярмарок – у холах фізкультурного інституту поблизу центрального стадіону. Точніше, це зветься експоцентр “Спортивний”. Місце непогане, хоча є в Києві і значно розкішніші виставкові центри. Київські ярмарки за масштабом значно поступаються Львівському форуму видавців, на цій усього 200 стендів (проти 500 львівських), але дуже важливо відродити книжкову справу саме у столиці, де крутяться набагато серйозніші капітали, та й попит мав би бути значно більшим. Але якоїсь розкрутки тут майже немає. Багато української книжки, і на цьому фоні ще помітнішим стає її загалом скрутне становище у столиці. Українська держава, котра вже сама не знає, яку економіку вона розбудовує, стає засобом нищення  української книжки. Тепер вже потрібне нове законодавство не тільки щодо книговидання (максимально звільнити його від податків – хоча би так, як у Росії), але й щодо книжкової торгівлі.  Інакше вона цілком загнеться під натиском новітніх  рейдерів. І лишаться нам тільки щорічні ярмарки та вояжі бродячих віршописців.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати