Володимир Микита. Кілька штрихів до портрету маестро

Зумисне витримав паузу, щоб ознайомитися із оцінкою творчості ювіляра мистецтвознавцями, журналістами, шанувальниками його мистецтва. Не заперечуватиму його заслуг, але творчість та й сама персона художника складна й протиречива й потребує всебічного вивченя. Натомість вже кілька десятиліть поспіль художник репрезентує себе тільки з одного боку.

Цікаво спостерігати як через десятиліття змінюється сприйняття й потрактування творчості митця, замовчуються окремі факти біографії художника, змінюється розстановка акцентів. Це цілком природний процес, але іноді він буває й керованим. Тож, заради справедливості, потрібно витягнути на світ Божий й деякі інші факти його творчої біографії, звернути на них нашу увагу, поділитись своїм баченням.

Нині  Володимир Микита –  один із найбільш відомих і титулованих митців не тільки Закарпаття, але й України. Свого часу він багато зробив для втілення принципів соціалізму в мистецтво, був талановитим пропагандистом і мав значний вплив на закарпатську школу живопису, є одним із найяскравіших її представників. Старше покоління художників краю добре це пам’ятають й завжди готові поділится спогадами про своє радянське минуле, описати політико-економічну систему, соціально-психологічну атмосферу в  колективі в якій доводилося жити й творити.

Цьогоріч до експозиціїї ввійшло понад сімдесят полотен, що репезентують чи не всі етапи твочості ювіляра за більш ніж півстоліття. Роботи створюють досить цілісну картину еволюції мистецтва краю у різні історичні періоди його розвитку. Зокрема період соціалістичного реалізму представлений полотнами на побутову тематику, портретами, пейзажами та натюрмортами. З цього ряду, нажаль, випали відверто пропагандистські твори? написані на замовлення комуністичної партії. Гадаю, що ці полотна допомогли б молоді не тільки краще зрозуміти радянський період історії Закарпаття, але й повніше розкрили би непересічний талант ювіляра. Зауважу, що основні свої титули й відзнаки метр крайової школи малярства в поті чола заробив саме в ті роки, а талант його досяг найбільшого розквіту. Тож, як на мене, не треба соромитися своїми роботами тільки тому, що вони були написані тоді. 

Характерно, що протягом багатьох десятиліть кольорова гама робіт Микити, як й загальні принципи образотворення майже не змінилися. Йдеться про охристо-сірий колорит більшості полотен, “суворий” стиль письма, що, до слова, прослідковується навіть в його абстрактних композиціях. Пошуки нових модерних шляхів самовираження, мені здається, виявились пустопорожніми, позаяк у мистецтві важко передати те, чого нема, висловити щось, коли нема чого сказати. У творах митців, попри їхню волю, завжди віддзеркалюється їхній внутрішній світ, темперамент, світогляд. А їхні полотна діють на нас як на свідомому так і підсвідомому рівнях. Але відчути це, зрозуміти, звичайно, може не кожен. Складається враження, що художник хоче продемонструвати безмежність свого таланту, здатність вийти за рамки,  до котрих він уже давно звик. Гадаю, майстру так і не вдалося вийти за межі рамок, створених комуністичною ідеологією, що помітно, як це не дивно, і в його модерних роботах.

А загалом, виставка не погана, має пізнавальний характер, розкриває неординарний і багатогранний талант художника, відомого далеко за межами України.

Сподіваюсь, що мої суб’єктивно розставлені акценти, враження від виставки не підірвуть авторитет маестро, і не зашкодять його гарній репутації, яку він має як у владних так і в мистецьких колах.

Теги: Володимир Микита

14 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати