Шляхи нелегала до омріяної Європи презентував у львівській галереї "Дзига" закарпатець Мирослав Вайда

Щоб відчути себе пакистанським емігрантом, варто прийти до «Дзиги»



Пройтися цілковитою темрявою галерейними приміщенням, закамуфльованими опалим листям та гілками під осінній ліс, щоб відчути себе на місці нелегального емігранта із Пакистану чи Непалу, який прагне до омріяної Європи, й у глухому куті збагнути, що потрапив до табору затриманих на одному з прикордонних пунктів Закарпаття, — ось що пропонували Мирослав Вайда та куратор Андрій Лінік на вернісажі. Однак глядачів, які дочекалися відкриття виставки, котре відбулося із запізненням, виявилося настільки багато, що подивитися перформанс змогли тільки ті, що опинилися в авангарді. Натомість ар’єргарду пощастило в плані доступу до фуршетного столу із вином. Отже тусовка була не в претензії.

На предмет розкриття ідеї та засобів утілення навряд чи «Малиновий колір мрії» по 20 роках подібних експериментів за авторством Володимира Кауфмана зможе чимось вразити відвідувачів «Дзиги». Однак чутливість до таких болючих соціальних тем, як міграція, робить честь авторам, які не трактують мистецтво тільки за комфортну розвагу.

«Так, це не є щось нове. Я такі речі бачив і у Вашингтоні, і в Будапешті. Але це нормальний процес. Робота із ідеями та середовищами. І добре, що молоді хлопці не просто малюють картинки, а роблять те, що називається «актуальне мистецтво». Це речі, які не просто подобаються, як гарний одяг чи аксесуари. А речі, які змушують думати. Наприклад мене, вони змушують думати про щось своє: Дерево, листя, трикутники на листі – усе це викликає складні асоціації. Виходить якась палімпсестна штучка, у голові вибудовується ряд думок. Я взагалі прихильний до будь-чого, що пов’язане з людиною і з натурою (а тут це є). Мені цікаво це спостерігати, неначе читати гарний роман Муракамі», — сказав про проект своїх добрих приятелів критик мистецтва Богдан Шумилович.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати