Ужгород: Без Бога — ні до порога

—  Може, отче, це й дивно прозвучить, однак сьогодні релігія і все, що з нею пов'язано, входить, так би мовити, у моду. Особливо дивно, коли ті колишні посадовці, які «воювали» з релігією, нині стали часто бувати у храмах, старанно б'ють поклони. Невже вони по-справжньому прозріли і стали віруючими?

—  Я був би щиро радий, якби це було так. Але, чесно кажучи, прийти до церкви —  це ще не значить, що ти став віруючим. Знаєте, живе в Ужгороді жінка, яка колись займала високу посаду (нині вона вже в літах, давно на пенсії") і просто цькувала священослужителів і мене особисто, погрожувала. Нині вітається зі мною по-християнськи, якби ніколи між нами не було ворожнечі. Зла на неї не тримаю. Розумію, що то були такі часи: влада переслідувала церкву, а посадовці боялися за своє крісло.

Тут доречно згадати притчу. Святий Павло переслідував християн, виловлюючи їх повсюди. А одного разу Ісус Христос перестрів його на дорозі, освітив його яскравим сяйвом і запитав, чому він його переслідує. І сталося диво. Святий Павло перемінив своє життя і готовий був віддати його за Ісуса Христа.

—  Отче, розкажіть, будь ласка нашим читачам про себе. Звідки Ви родам, де вчилися?

—  Я родом з Мукачева. Наша родина завжди була дуже віруюча. Я змалку був привчений ходити до церкви, знав молитви, щиро вірив, що Бог може нам у всьому допомогти. Я часто бував у місцевому монастирі, міг годинами слухати розповіді про життя святих. Закінчив у Мукачеві десять класів. Твердо був переконаний, що дуже хочу стати священиком. Нас в сім'ї було троє дітей - 2 хлопці і дівчинка. Я - середущий. І поїхав я поступати в За-горськ, тепер це Сергіїв Посад. Там була семінарія-академія. Закінчив обидва ці навчальні заклади і отримав направлення в Ужгород. До 1990 року правив службу в Соборі. Потім доводилося з віруючими шукати прихисток у різних місцях, навіть

орендували приміщення в колишньому Палаці піонерів. Тепер я настоятель По-кровської церкви, що на Православній набережній. Я - благочинний Ужгорода і Ужгородського району, часто буваю в сільських храмах, з священиками Маємо тісні зв'язки. Усі прагнемо злагоди в суспільстві. Певна річ, помітна роль у досягненні цієї мети належить духовності, релігії і з огляду на нашу ментальність, передусім Українській православній церкві.

—  Що ви думаєте про чвари між віруючими різних конфесій?

—  Ми не приховуємо щирого бажання допомагати встановленню церковного миру та громадянської злагоди. А усі непорозуміння, вочевидь, із-за будівель. Були б у всіх свої храми -~не було б і чварів.

Церква - все ж це не храми, це - народ. Народ, який переживає велике

сум'яття. Ейфорія від цього солодкого і манливого слова-демократія - давно минула. Адже ні морально, ні в законодавчому, правовому плані ми виявилися не готовими до неї.

—  Рівень життя, що приховувати, наших людей дуже низький і багатьох турбує те, що поминки за померлими інколи перетворюються на великі застілля...

—  І мене це турбує. Я часто веду про це бесіди з віруючими, але цей звичай іде з діда-прадіда і дуже важко його позбутися. Люди бояться, що скажуть сусіди, якщо на поминках не буде всього вдосталь. Буває, що вже мине багато часу після похорон, а вдовиця все ще віддає борги, бідкається, де взяти ті гроші.

Дуже мудро запроваджено в наших угорських селах. Там не роблять пишних поминок. Пригостять присутніх на похоронах бутербродами, пом'януть померлого просто на цвинтарі і розійдуться з миром.

—  А як Ви ставитеся, отче, до засилля на телеекранах фільмів жахів, фільмів, де вбивство на вбивстві, де переважає насилля?

—  Звичайно, негативно. Не хочу видатися ханжею, але скажу відверто: ця телевізійна отрута роз'їдає душі, сіє зло. Особливо калічить молодь, дітей. І дуже важливо, як тут себе поведуть батьки. Чи зуміють своїм малолітнім сину чи дочці дати щось цікавіше, ніж сумнівної якості фільм, чи зуміють відволікти його увагу від цього екранного зла, переключити її на щось важливіше, духовніше. Чи зуміють батьки, та й вчителі, втлумачити дітям, які шкідливі гральні апарати, що стали справжнім лихом для сучасної молоді. Але новий час має нові порядки. У магазинах алкогольних напоїв - море, але ж ніхто нікого не примушує іти та купувати їх. Людині Бог дав розум, щоб вона могла керувати своїми діями.

—  А Ви самі як впливаєте на дітей, на молодь?

—  У нас при храмі працює недільна школа. Радує, що ті діти, які відвідують її, приводять з собою все нових і нових слухачів - своїх друзів. Значить, їм цікаво. Тепер тимчасово ми припинили заняття, бо проводимо в церкві ремонт. Після його завершення, заняття відновимо.

Постійно проводимо виховну роботу і серед дорослих. Це і під час весільних церемоній, під час похоронів. Тут нам допомагає отець Володимир з монастиря. Він організовує поїздки віруючих до Почаєва.

—  Якою мовою проводите богослужіння?

—  Богослужіння я проводжу церковнослов'янською. А спілкуюся з прихожанами та виголошую проповіді державною, українською мовою.

—  Часто на вулицях людей перестрівають різні сектанти вручаючи свою літературу. Проповіді їхніх проповідників транслюють і по радіо...

—  Справді, ворог нашого спасіння ніколи не спав. Диявол сильний. Нині ж це стало ще очевиднішим - надто відверто нав'язують нам чужі ідеї. Особливо згубно діють нові «агітатори» на молодь. Як приманку —  роздають гуманітарну допомогу - одяг, продукти. Але в нас є своя віра з тисячолітніми традиціями, національними звичаями. Я завжди раджу не сваритися з тими, хто вас агітує в ту чи іншу віру, а переконливо пояснити, що маєте свою віру і від неї не відступите. Знову повторюся, що Бог нам дав розум для того, щоб робити правильний вибір.

—  Які ж основні завдання Української православної церкви?

—  Наша церква має єдине завдання -спасіння душі. А от досягається воно зусиллями над собою для відновлення Богоспілкування, примирення з Богом і ближніми через допомогу одні одним і уникнення гріха.

—  І останнє запитання, отче. Стосується воно сім'ї. Чи масте дітей? Що для Вас значить сім'я?

—  У мене, слава Богу, чудова сім'я. Маємо четверо дітей. Син Микола вчиться в Почаєві, пішов батьківською стежкою, і це мене особливо радує. Що для мене значить сім'я? Це мій оберіг-спочинок після напруженого трудового дня, це моє життя. І прошу Бога, аби ангел-хранитель оберігав моїх рідних від зла і пороку. Оберігав всіх нас, оберігав нашу неньку-Україну.

На закінчення нашої розмови нагадаю мудрий заповіт наших пращурів, які ще сотні літ тому казали: «Без Бога - ні до порога». Давайте разом працювати над оздоровленням духовності в Україні. Газети тут теж мають відіграти величезну роль, треба лише частіше друкувати матеріали на духовну тематику. Ваша новинка це робить, за що їй честь і хвала. А церква готова допомогти тут всіма доступними їй засобами.

—  Щиро дякую, отче, за увагу до нашої газети та її читачів.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати