Ісповідник віри, народний владика. До 95-річчя з дня народження Івана Маргітича

Згадаймо милосердного у святому році Божого милосердця. 4 лютого вірники Закарпаття відзначатимуть 95-ліття від дня народження єпископа Івана Маргітича

Ісповідник віри, народний владика. До 95-річчя з дня народження Івана Маргітича

Ісповідник віри владика І. Маргітич усім своїм життям втілював євангельське: «будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6, 36).

Вірники Успенської громади Рахова, яку він обслуговував до репресії ГКЦ, та до якої періодично таємно навідувався після повернення із ув’язнення, бережуть пам'ять про священика  Івана Маргітича, який кілька років до увяхнення за Христову Церку опікувався тут місцевими греко-католиками. Із вдячністю згадують всі його змагання щодо виживання ГКЦ в катакомбах, відродження та становлення громад та засвідчують про потоки Божого Милосердя, що спливало на них через силу його молитви, і приносять до Інституту історії Церкви свої свідчення про це.

Ось  одне із недавніх свідчень. Старенька вірниця з поважного рахівського гуцульського роду розповіла, як в час її юності старший рідний брат через смерть його першої дитини і молодої дружини (перша дитинка померла зразу після народження,а дружина померла від раку через рік після тих перших пологів) повернувся до хати, почав запивати і приносити ганьбу родині, в якій підростало ще п’ятеро дітей. Життя і без того було сутужне, а брат втратив роботу, ловив у річці рибу і продавав за горілку, кілька років підряд  зароблене пропивав, на прохання родини не звертав уваги, щовечора приходив п’яним і став нестерпним у родині алкоголіком. Мамка в безвиході звернулася до священика І. Маргітича, який нещодавно повернувся із ув’язнення і відправляв таємно літургію в Рахові, щоб він помолився до Бога у намірі забрати її сина із цього світу. Отець Іван насварив на мамку і сказав: «Ви не Бог і не вам судити. Моліться щиро до Отця Небесного, щоб направив його на добру дорогу. Замовте три Служби Божі. Одну – за відпущення гріхів, другу – за померлих, третю – за хворого сина, щоб Бог направив його на добру дорогу». Мамка попросила, щоб ці три Служби  відправив о. І. Маргітич. Пройшло близько двох місяців і сталося Чудо: син рано встав, помолився і сказав мамці, що більше пиячити не буде і йде шукати роботу. Перестав випивати, знайшов роботу, а з часом і повагу в робітничому колективі  підприємства та у Рахові, і успішно в тому колективі допрацював до пенсії. Мамку не раз питали люди, яке зілля давала синові, чи яка ворожба допомогла, щоб перестав пиячити, а вона відповідала те, що порадив о. І. Маргітич: моліться щиро і з великою вірою до Бога та наймайте Служби Божі і тільки Він допоможе. (Прізвище та ім’я свідка і письмове свідчення її знаходиться в Інституті історії Церкви).

Подаємо коротші відомості з життєпису владики І. Маргітича, написані на прохання владики Іринея Білика при його нещодавніх відвідинах музею владики І. Маргітича та філії Інституту історії Церкви у Рахові.

Прийшов на світ 4 лютого  1921 року в с. Велика Чингава (від 1946р - с. Боржавське, Виноградівського району) в сім’ї хліборобів Антона Маргітича та Терезії Костак, в яких народилося 9 дітей. Виросло 7, Іван був старшим серед них.

З малих літ виявив здібність до навчання, початкову освіту здобув у рідному селі. Тепло згадував, як вчитель Микол Медвідь (організатор «Просвіти» та «Пласту» в селі) прищепив йому любов до знань та заклав основи християнської патріотичної свідомості.

У 1932-1935 рр. навчався в Севлюшській горожанській школі, в 1935-1941рр. – відмінно у Хустській гімназії.

На формування його священичого покликання вплинуло побожне життя батьків, які вчили і вимагали від дітей молитися, працювати та ходити до церкви, а також наука релігії і виховання професора Хустської гімназії о. Дмитра Поповича, який і дав рекомендацію вчитися на священика.

У 1941-1946 рр. навчався в Ужгородській духовній академії, особливо захоплювався викладами улюбленого професора Теодора Ромжі, намагаючись наслідувати його, відмінно вчився та співав у хорі богословів.

Ієрейські свячення прийняв у целібаті 18 серпня 1946 р. з рук єпископа Т. Ромжі, і скерований до  Виноградова. У листопаді того ж року єпископом Т. Ромжею скерований до Успенського храму Рахова на місце ув’язненого о. С. Уйгелія. Ревним душпастирюванням протягом двох років зумів тут повернути до храму не тільки колишніх прихожан, а й багатьох нових вірників, що було подиву гідне в умовах наростаючих репресивних заходів влади щодо ГКЦ та потужної односторонньої підтримки владою РПЦ.

За відмову від переходу на підтримувану владою конфесію 10 лютого 1949 р. був вигнаний з  Рахова енкаведистами і повернувся до батьківського дому в Боржавське. Через дошкульний щоденний нагляд органів влади змушений був переховуватися, переходить на нелегальне таємне душпастирювання по хатах надійних вірників у навколишніх населених пунктах. Згодом до нього приєдналися священики П. Орос, І. Горінецький, І. Роман та І. Ченгері для таємного обслуговування вірників у катакомбній церкві.

Підступно зраджений, о. І. Маргітич разом із о. І. Романом були заарештовані під час таємного вінчання 5 березня.1951р. у  Боржавському та доставлені в Ужгородську в’язницю, де 18 вересня 1951р.о. І. Маргітич був засуджений на 25 років позбавлення волі із поразкою в правах на 5 років та конфіскацією майна і етапований до таборів ГУЛАГу під Омськом. За дослідженими в Інституті історії Церкви свідченнями співв’язнів о. І. Маргітич і в таборах відзначався чеснотливим життям, мужньо зносячи в’язничні тортури, молився і ділився всім із в’язнями, вселяв віру у Бога та надію на скорі зміни, чим запобіг самогубству багатьох зневірених.

Після звільнення із ув’язнення (звільнений 6.09.1955 р., реабілітований 29.01.1992 р.) о. Іван Маргітич по дорозі додому у  Львові отримав через щойно звільненого єпископа М. Чарнецького повноваження приймати в лоно катакомбної ГКЦ насильно переведених на «державну» конфесію греко-католицьких священиків і не один із них використав цю нагоду.

Проживаючи в Боржавському, вдень працював робітником у колгоспі, а вночі обслуговував вірників у катакомбній церкві в всьому Закарпатті,  в т.ч. і на Рахівщині.

Окрім в’язниць і таборів ГУЛАГу, здоров’я владики істотно підірвала автодорожня пригода літом 1973 р, внаслідок якої залишився інвалідом на ногу. Як лікар засвідчую, що тільки Боже Милосердя і Чудо врятувало ногу владики Івана від неминучої у таких випадках ампутації. Це твердили і лікуючі травматологи.

10 вересня 1987 р. з благословення Папи Римського Івана Павла II став єпископом катакомбної ГКЦ (хіротонію здійснив владика Софрон Дмитерко, який через  десятиліття в інтерв’ю автору цих рядків сказав: «…із усіх моїх свячень найбільше дякую Богові за те, що я висвятив для Закарпаття єпископа І. Маргітича»).

У 1987 р разом із єпископами, священиками та вірниками Галичини і Закарпаття офіційно виходить з підпілля  і разом активно домагаються свободи ГКЦ в уряду Радянського Союзу, яка і настала в листопаді 1989 р.

Дослідження Інституту історії Церкви переконливо свідчать, що із настанням свободи ГКЦ  владика І. Маргітич доклав потужних зусиль для відродження багатьох громад по всьому Закарпатті, повернення їм  багатьох храмів та будівництва нових храмів, в т.ч. і величного храму у рідному Боржавському, де проживав і служив до кінця свого життя. Підтримуючи неперервні духовні контакти із вірниками Рахівщини протягом усього підпілля, в числі перших у 1989 р. владика Іван організував їх вихід із підпілля та у важкому протистоянні домігся повернення їм Успенського храму, і цим дав могутній поштовх для відродження громад ГКЦ по всій області.  

Першим на Закарпатті розпочав відкриті богослужіння 7 січня 1989 р. греко-католикам  угорцям, а через тиждень - регулярні богослужіння греко-католикам українцям у каплиці присілку Костаковиця села Боржавського.

Апостольським Престолом у січні 1993 р владика Іван Маргітич був призначений Синкелом для вірників української ідентичності МГКЄ і з того часу він до кінця свого життя захищав і виражав духовні інтереси переважної більшості вірників МГКЄ. Його свідчення мали особливу повагу у Святого папи Івана Павла II.

Помер в опінії святості 7 вересня 2003 р. під час Архієрейської літургії та освячення нового Престолу древнього храму у  Пилипці,  Міжгірського району. Його тлінні останки спочивають у крипті нового храму Покрови Пресвятої Богородиці в рідному Боржавському. Повний життєпис владики Івана Маргітича уже  готуємо до друку.

Владика Іван Маргітич був справжнім миротворцем. Немало натерпівшись від різних режимів, він ніколи не озлоблявся на жоден народ чи конфесію. Режими приходять і відходять, а любов і людяність залишаються назавжди – так наставляв нас, щоб у цій рівновазі духу, відроджуючи ГКЦ, аргументовано відстоювати своє, не посягаючи на чуже. 

У філіалі Інституту історії Церкви за останні роки зібрано і досліджено на достовірність  цілий ряд письмових свідчень багатьох вірників – свідків життя та діяльності владики Івана Маргітича, про його геройські чесноти та знаки святості його особи, що відповідають критеріям беатифікації. Всі ці свідчення передані Правлячому єпископу МГКЄ Кир Мілану Шашіку, помічному єпископу Кир Нілу Лущаку та Вікарію Хустському о.-Мітрату Тарасу Ловска, які очолюють Постуляційні змагання єпархії. Із огляду на поважний вік багатьох свідків вони уклінно просять про  прискорення початку беатифікаційного процесу, щоб встигли підтвердити свої свідчення перед канонічно призначеною комісією.

До цієї публікації спонукали чисельні усні та письмові звернення вірян до мене - священика громади про початок беатифікації владики І. Маргітича та присвоєння його імені одній із центральних вулиць  Рахова. Із  надією, повагою та любов’ю до наших Єпископів та Вікарія, а також і міського голови  Рахова я і озвучив їх за дорученням вірників.

 

 

 

о. Василь Носа, керівник Рахівського філіалу Інституту історії Церкви МГКЄ, член Пресвітерської ради, парох Успенської громади  Рахова, спеціально для Закарпаття онлайн

03 лютого 2016р.

Теги: Іван Маргітич, річниця, ісповідник, віра, владика

Коментарі

Чингавчанин 2016-02-04 / 15:11:05
Все прекрасно в м.Мукачеві вул. Івана Маргітича є. вже і в Рахові буде, а в рідному селі владики ні владі. ані греко-католицькій громаді до цього справи не має. Чи більш гідним є україноненависник Щорс вулиця якого в Боржавському є, чи вул.Радгоспна, яких вже і в Україні не має.Коли рідні боржавчане проснуться і поставлять вимогу перед владою перейменувати село з Боржавського в Велику Чингаву істориичні згади про яке містяться на багато раніше с.Великі Комяти та Оноку та перейменують вулицю Борканюка ввулицю Івана Маргітича, якою він щоденно пішки йшов до побудованого ним храму.

Учасник 2016-02-04 / 09:37:55
Вічна Память ! Християнину Владиці
Івану Маргітичу .

НОВИНИ: Соціо

18:05
Учителі Закарпаття проходять сертифікацію: експерти з усієї України оцінюють їхню майстерність
15:19
Мешканці Чабанівки на Ужгородщині можуть залишитися без води через глиняний кар'єр "Голден тайлу" харківського депутата
11:22
/ 1
Підтверджено загибель Михайла Бадиди з Демечів на Ужгородщині, який понад рік вважався зниклим безвісти
22:39
/ 2
На Запоріжжі поліг Петро Ганич з Кам'яниці Оноківської громади
22:00
/ 4
Командир "Граду" з позивним "Ісус"
17:33
/ 5
У Лютій Костринської громади згоріли будинок і трактор
11:12
/ 2
Чехія допоможе звести реабілітаційний центр в Ужгороді
22:04
Протягом минулого тижня в Ужгороді народилося 53 малюків, у Мукачеві – 34
12:40
/ 1
У 9 закладах Закарпаття можна отримати безкоштовну медичну допомогу при інсульті
11:25
/ 19
В Ужгороді сквер міської лікарні реконструюють і облаштують за 40 млн грантових гривень
17:48
На Закарпатті у березні 2024 року порівняно з груднем 2023 року ціни на продукти харчування та безалкогольні напої зросли на 1,4%
17:12
Цьогоріч у березні на Закарпатті ціни зросли на 0,7%
11:09
В Ужгороді "комунальні" повідомлення про порушення ПДР залишатимуть на авто у червоних зіп-пакетах
10:51
22-річного Івана Бориса з Заріччя, якого з серпня 2022 року вважали зниклим безвісти, зустрінуть і поховають у понеділок
22:15
/ 2
Стало відомо про загибель в лютому під Авдіївкою Віталія Старости з Великої Копані Виноградівської громади
11:36
У Тересві попрощаються з полеглим Героєм Михайлом Руснаком, що більше року вважався зниклим безвісти
22:27
В Ужгороді попрощалися із полеглим Героєм Олексієм Кобцем
15:44
На Закарпатті в теплицях почали збирати ранню картоплю
15:34
/ 1
Юрій Лущай з Краматорська, що поліг на Донеччині і похований у Великих Лучках, був істориком і відомим вікіпедистом
11:33
/ 1
На Сумщині поліг Василь Цинканич з Бегендяцької Пастілі Великоберезнянської громади
10:56
На війні з росією поліг Олексій Кобець з Ужгорода
19:16
/ 1
На Закарпатті військовий уник реального покарання за переправлення "ухилянта" через кордон
15:47
/ 9
У Буківцьові на колишній Великоберезнянщині створили новий монастир УПЦ Московського патріархату
11:17
/ 1
Дубівська громада сьогодні попрощається з Василем Скрипником з Красної, що загинув ще в травні 2022-го
22:28
/ 1
На Запоріжжі поліг Іван Гецко з Кушниці Керецьківської громади
» Всі новини