Закарпаття: Про кволого фермера замовте слово!..

— Як відомо, на початку 90-х, коли лише зароджувався фермерський рух, — сказала Ганна Степанівна, — усі з ентузіазмом кинулися створювати фермерські господарства. Одні це робили тому, що нічим, окрім обробітку землі, ніколи не займалися, та й, щиро кажучи, не вміли. А щоб вести особисте селянське господарство, наділів не вистачало. А для ведення фермерського господарства землю давали! Інші, більш далекоглядні, вбачали перспективу таких господарств. Тоді ж у селах масово почали просити землю для ведення фермерського господарства та реєструвати новоявлених фермерів.

Але ні перші ні другі, навіть не уявляли, що це представляє собою юридичну особу, що вони мають, згідно з законом, забезпечити не лише свої сім'ї сільськогосподарською продукцією, а й ринок, який після розпаду колгоспів фактично зник. Жоден із них не уявляв, з чим має насправді справу, адже на все дивилися крізь рожеві окуляри.

Таким чином, кількість господарств щороку збільшувалася. Це, звичайно, було вигідно господарствам. Адже по-перше, земля, по-друге, робота для себе та родини, по-третє, забезпеченість продуктами власного ж виробництва. Залишок везли на ринок, для забезпечення якого, фактично й створювалися.

Нині у районі з 290 фермерських господарств більша частина займаються рослинництвом. Інша, трохи менша, тваринництвом.

Мова йде про ті господарства, які мають в оренді від двох до десяти га землі. И говорити про те, чому одні займаються вирощуванням овочів, інші доглядають вівці, чи про те, чому ж так мало усього виробляють, повірте — пусте. Вони мають забезпечити ринок продукцією власного виробництва, а, по великому рахунку, фермери в першу чергу забезпечують себе. А ті гроші, які отримують від продажу залишків продуктів, знову ж таки вкладають у виробництво. Повірте, про якісь надприбутки говорити навіть смішно.

— І все ж таки, бажаючих займатися фермерством побільшало чи навпаки?

— Вже 2005 року на Ужгородщині 275 фермерських господарств. Два роки тому були зареєстровані 14 нових господарств.

Наступного — 15 господарств. Цього року за перше півріччя створено п'ять, але в той же час два ліквідовано. Та, попри це, у розвитку фермерства в районі спостерігаються позитивні тенденції. Бо це вигідно. По-перше, земля. Ті, хто вирішив займатися фермерством, отримує її в оренду на 49 років, з подальшою приватизацією. А це, як мінімум, два га. Ті господарі, які вже мають власну земельну частку-пай, створюють господарство, аби отримати підтримку від держави чи кредити на пільгових умовах. І, повірте, якби ця справа була невигідна, ніхто б нею не займався. Жоден добровільно у податковий зашморг не полізе.

— А як держава опікується фермерським рухом?

— Вважаю, недостатньо. Якщо фермери будуть на загальному оподаткуванні, як юридичні особи, й не буде фіксованого оподаткування, вони не витримають. їх завалять штрафами. Адже прийняти на роботу бухгалтера не кожен може собі дозволити.

А розібратися у фінансових документах пересічному жителю села, без допомоги, дуже складно.

Державна підтримка нині однакова як для великих господарств, так і для маленьких. Виділяються кошти під різноманітні програми на кшталт — компенсація за посів озимини чи закупівля міндобрив тощо.

— А як отримати компенсацію за придбання добрив?

— Аби її отримати, необхідно пред'явити документи, в яких вказано виробника, ціну. Адже усі ці компенсації, тобто виплата, розповсюджуються лише на вироби вітчизняного виробника. Наші ж фермери, в більшості, добрива купують на ринках. Звісно, там жодних документів не мають, і, як наслідок, компенсації не отримують.

Хоча ми щоразу при зустрічах чи у телефонному режимі неодноразово наголошуємо, просимо, вмовляємо: якщо купуєте солярку, насіння, добрива беріть чеки, накладні, платіжні документи. Тому нині й маємо картину, що на компенсацію витрат для придбання добрив маємо лише дві заяви від великодоброньських фермерів.

На посів озимих та ярих зернових дрібні фермери цьогоріч отримали всього 26 тисяч гривень. Але й тут не все гладко. Бо насіння має бути апробоване, якісне. Наші ж фермери якщо й сіють, то своє. Подеколи не відаючи про його якість. А для того, аби отримати дану компенсацію потрібно, знову ж таки, купа паперів. Але коли ж фермеру вирощувати урожай? Гадаю, державі варто нарешті підійти серйозно до вирішення проблем наших фермерів.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати