Раз на два роки в Ужгород на Міжнародний фестиваль "Інтерлялька" з’їжджаються лялькарі з усього світу

Фрагмент спектаклю"Вікно" польського театру "Маска" (Жешув)

Організатори цього свята для місцевих дітлахів (директор фестивалю Олександр Туряниця та колектив Ужгородського театру ляльок «Бавка») люблять своїх казкових підопічних. У цьому році було вирішено не влаштовувати учасникам фестивалю творчого іспиту (звичайно «Інтерлялька» — змагання конкурсне, працює міжнародне журі на чолі з визнаним професіоналом лялькової справи, режисером Леонідом Поповим). Театр «Бавка» організував своєрідне парад-алле досягнень і дав можливість лялькарям показати свої резонансні спектаклі.

Чотири дні фестивалю пролетіли, як одна мить. Маленькі глядачі приходили до театру двічі або навіть тричі на день. Часом вони не розуміли мови, якою говорили ляльки-іноземці, але видовищність і образність робили свою справу, і візуальний ряд спектаклів переважав над вербальним. На «Інтерляльці» були репрезентовані різні стилі, техніки ляльководіння, манери роботи з лялькою. А в спектаклях продовжувала спостерігатися тенденція останніх десятиріч — перебільшене захоплення лялькарів так званим живим планом. Актори, як і раніше, роблять спроби «образити» ляльку і переграти її. Але вона, хоч іноді й позбавлена прав, свої переваги використати вміє.

Так, розумно, професіонально й талановито ці переваги були продемонстровані у спектаклі «Вічна молодість і безсмертне життя» румунського театру «Папучі» з Бая-Маре. Режисер вирішив постановку дуже образно, і звичні предмети, серед яких існували персонажі, перетворювалися на щось інше, і вони уособлювали вже зовсім інший світ. Наприклад, розкриті парасольки, прикрашені травичкою, квiтами, гірляндами із зелені, ставали лісовими горбиками, якими подорожували герої. На їхньому шляху зустрічалися грибні та ягідні галявини, які «виходили» з-за лаштунків і були «надягнутi» на капці акторів. Захоплення малюків викликав смішний зайчик, що складається з двох частин, які одягнуті на ноги артиста. Він так смішно стрибав своїми двома частинами! Демонструючи можливості художньої фантазії, яскрава ігрова форма спектаклю стала еталоном творчого підходу, коли його творці чітко розуміють завдання лялькового театру.

У Могилевському театрі ляльок на гоголівського «Вія» подивилися з точки зору традицій вертепного театру. Винахідливо використовуючи можливості вертепного ящика, артисти перетворювали його на бричку з колесами, що крутяться, на села з маленькими хатками, на церкву, де довелося натерпітися страху бурсаку Хомі Бруту.

Господарі фестивалю — Ужгородський театр «Бавка» показали виставу «Красуня та чудовисько», в основу якого лягла відома казка «Аленький цветочек». Атмосферу середньовіччя, дух романтизму, переживання рицарів і прекрасних дам створювала гра акторів. Немов захопившись драматичними здібностями ужгородських акторів, режисер О.Жюгжда віддав їм усю дію, а лялькам відвів ілюстративну роль. До речі, чудові акторські можливості продемонстрували ужгородці і у своїй новій роботі — мюзиклі «Енеїда» І. Котляревського в інсценізації Я. Стельмаха. Цей спектакль розрахований на дорослу аудиторію. Він створений із використанням яскравої видовищної форми, технічних і світлових ефектів, наповнений музикою, цікавими пластичними рішеннями і, звичайно ж, обрамовує все мудре слово Івана Котляревського. Актори виконували ролі античних богів і, вказуючи на певний підтекст ситуації, «тримали» в руках і «керували» ляльковими персонажами — Енеєм і козаками, Дідоною та її подругами.

У інший казковий світ — стародавніх Нідерландів занурив глядачів спектакль «Добренький принц» Хмельницького театру ляльок «Дівень». Стилізовані ляльки, національний колорит, дрібні деталі сценографії створили веселий кольоровий простір, в якому дітям викладалися уроки доброти та мудрості. Не обійшлося на фестивалі без обов’язкових казкових героїв. На свій бал приїхала болгарська Попелюшка з Лялькового театру Торговища. Тут тонко переплелися події з казки і реального життя. Виразні красиві ляльки в ошатних костюмах створили враження святковості, театральності у кращому вияві цього поняття. Сцена сербського спектаклю з Театру «Пінокіо» (Белград—Земун) «Карієс і Бактус» являла собою відкритий рот, в якому мешкали гидкі чоловічки Карієс і Бактус. Вони робили все, щоб у роті, який білів рядами зубів, з’являлися все нові та нові дірочки. Цей невитіюватий виховний хід, який покликаний привчити діток до чищення зубів, посилювався присутністю грізної Бормашини та безкомпромісної Зубної щітки. А фінал був оптимістичним — всі дірки в зубах «закрилися». Ряди зубів — білі та красиві, а шкідливі неохайні чоловічки повиннi шукати нового нечепуру...

Спектакль «Вікно» польського театру «Маска» з Жешува був побудований на грі театру тіней. Усього двоє акторів розповіли цілу історію, що відбувається за вікном будинку — світловим екраном, на якому фантазією і філігранною технікою рук показуються різні комбінації предметів, людей, тварин. Все це робилося з гумором і граничною винахідливістю в демонстрації можливостей дії тіней.

В ювілейному параді вистав «Інтерляльки», як у краплі води, відбилося «лялькове море». З його проблемами, досягненнями, пошуками, знахідками, чарівною силою. Силою, здатною перемогти навіть суперефекти сучасних мультфільмів. Безсумнівно, мультфільми потрібні, але заміни живому спілкуванню з ляльковим персонажем — тут і зараз — у дитини немає. У театру ляльок — можливостi майже необмежнi. У творчому плані тут можна зробити практично все, втілити неймовірні моменти візуальної фантазії та наснажити дію живою енергією. Цікаво, що діти у цей вигаданий, нереальний світ вірять і будуть вірити, а ляльковий театр вводить їх у доросле життя. Показуючи і моделюючи свій образний всесвіт у зменшеному вигляді, дітям дається настанова погляду на всі процеси світу великого, дорослого…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати