Володимир Смоланка: Закарпатці мудрі - вони зроблять правильний вибір

- Володимире Івановичу, як Вам вдається поєднувати адміністративну роботу з роботою хірурга? Адже обидві діяльності потребують багато часу, сил та енергії.

- Зізнаюся, що інколи мені бракує часу, однак, я не відмовляю пацієнтам і проводжу операції. Звичайно, адміністративна робота в Центрі нейрохірургії сьогодні перекладена на команду, але складні випадки, що потребують хірургічного втручання, після всієї підготовчої роботи, проведеної колегами, залишаються за мною.
Ну а якщо говорити про УжНУ, то тут все працює, як злагоджений механізм: кожний – на своєму місці, кожний зайнятий ділом, чітко розуміючи, що і як йому робити! Навколо мене - відповідальні і професійні люди, на яких можна покластися і які не підведуть.

- Усе ж, нині, погодьтеся, медицина, а особливо – сфера, якою опікуєтеся Ви, потребує серйозних реформ. Ми ж про них продовжуємо лише говорити…

- Не можу погодитися на всі 100%... Але дієві і дійсні реформи потрібні. Що потрібно зробити, якщо говорити про, як Ви кажете, «мою сферу»? Створити потужний інсультний центр. Ми зробили певні кроки у цьому напрямку, продовжуємо підготовку приміщення. І нині пацієнти обласного центру нейрохірургії та неврології мають можливість отримати адекватне діагностування та лікування згідно світових протоколів. Не секрет – до нас звертаються пацієнти чи не з усієї країни! 

- 2015 рік був значимим для УжНУ. Як Ви, як ректор, оцінюєте розвиток провідного закарпатського вузу?

– Почну з того, що був прийнятий новий «Закон про вищу освіту». З усіх реформ в Україні, освітня, мабуть, єдина, яка реально проведена. Реформа дає широку автономію університетам. Це означає, що УжНУ має право створювати власні освітні програми. Буде більша кількість елективних (на вибір – ред.) курсів. Матимемо більшу свободу й у фінансовій діяльності. Кошторис складається із загального і спеціального фондів. Загальний – це те, що ми отримуємо від держави на функціонування університету. Спеціальний – те, що ми заробляємо на освітніх послугах та інших видах діяльності. Іншими словами, ми отримуємо абсолютно нову ситуацію з точки зору самостійності університету.

З 2016 року кардинально зміниться система вступу до вишів. Буде загальнонаціональний список місць по спеціальностях з конкретним зазначенням місць державного замовлення в конкретних вузах, і в залежності від кількості балів, студенти зможуть обрати той чи інший університет для навчання. Сьогодні перед Ужгородським національним університетом стоїть непросте питання – як вивести наш заклад на національний і міжнародний рівень. Університети, які замикаються лише на окремому регіоні, сьогодні великої перспективи не мають. Тому, нам необхідно зробити все, аби УжНУ реально був одним з кращих вишів країни. 

– Ще одна Ваша діяльність – це політика. Не було у Вас вагань щодо того, чи варто нею займатися, зважаючи на те, що українська політика далека від ідеалів?

– Політика - це для мене новий виклик у житті. Хоча, це рішення було для мене непростим. Такі зміни не дозволяють тобі «заснути», бо коли ти довго працюєш на одній посаді, від рутини нікуди не дітися. А так – ти завжди «у тонусі», це один з важливих стимулів.

Знаєте, коли я балотувався в народні депутати, то провів чимало зустрічей. На них приходили різні люди, їх ніхто не відбирав. Це була зовсім інша аудиторія, з якою я раніше не мав досвіду спілкуватися, як зі студентами, викладачами, медиками чи пацієнтами.

Я щоразу переймався, чи не встане хтось з людей, і не дорікне мені, насамперед, за роботу хірурга, адже в мене були випадки, коли не вдавалося допомогти пацієнту, як би ти не старався. Такого не було на жодній із зустрічей, хоча на одну з них прийшли дружина та донька пацієнта, якого нам не вдалося врятувати.

Спілкуюся з людьми з чистим сумлінням. Більше того, бачу, що мені вдається донести власні переконання, представити світогляд. Це додає мені впевненості та досвіду, як політику.

– Тобто Ви плануєте й надалі нею займатися?

– Так, я маю інтерес. Якщо є якісний досвід в житті, то його треба застосовувати не тільки у вузькопрофесійних сферах, якою є нейрохірургія, а й в публічній, громадській сфері. Тоді є можливість бути більш корисним.

Зрештою і час зараз такий. Дві революції довели, що приказка, мовляв, для українців їхня хата скраю, вже не актуальна. Ні, не скраю. Наші люди готові докладати зусиль, жертвувати навіть своїм життям заради країни та кращого майбутнього.

- 25 жовтня відбудуться вибори, на які Ви йдете з командою Єдиного Центру. Як Ви оцінюєте хід цьогорічної виборчої кампанії?

- Хочу сказати одне: до яких би методів не вдавалися політичні сили, а дехто все ж використвує нечесні способи, люди самі вирішать, кому вірити, а кому - ні, й за кого віддати свій голос. Закарпатці – мудрі і оцінюватимуть кандидатів за конкретними справами. 

А ще хочу наголосити на тому, що на цих виборах надзвичайно важливо, щоб люди прийшли голосувати, незважаючи на буденні справи. Розумію, що багато людей зневірилось, але у наших руках - майбутнє країни, наших дітей та онуків. Тож ми маємо проголосувати так, аби потім не було соромно за свій вибір. Голосуйте за тих, кому довіряєте і хто вас не підведе. 

Теги: Володимир Смоланка, Єдиний Центр

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати