В Ужгороді побачила світ книжка поезій Віри Фесенко "Моя ти доле чорнобрива…"

Оригінально відтворені, пропущені через призму світобачення поетеси, вони спонукають читачів по-новому поглянути на життя і творчість великого сина українського народу, який так говорив про своє життя: «Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини».

За геніально простим висловом Євгена Маланюка про «шлях до Шевченка», ми й нині торуємо його – і кінця-краю не видно. Осягати Шевченків геній буде ще не одне покоління. Кожен, хто читав, читає чи читатиме його твори, знайшов, знаходить чи знайде в них свою велику правду. І в кожного, певно, залишиться переконливе відчуття невичерпальності його текстів, дивовижної їх правдивості і вічної актуальності.

Непересічна життєва доля та велична творча спадщина Тараса Шевченка стали предметом уваги літературних та літературознавчих кіл Закарпаття, починаючи вже від появи першого «Кобзаря», і не перестають хвилювати й захоплювати впродовж уже двох століть поспіль. Особливо сьогодні, у рік двохсотлітнього ювілею, закарпатська шевченкіана набирає особливої значущості.

До тих, хто в різний час і при різних нагодах писав про Тараса Шевченка (поети Василь Ґренджа-Донський, Іван Колос, Іван Ірлявський, Микола Рішко, Юрій Керекеш, Юрій Шкробинець, Карло Копинець, Василь Вовчок, Петро Скунць, Софія Малильо, Казимір Гурницький, Василь Густі, Дмитро Кремінь та ін.; прозаїк Іван Чендей; драматург В. О’Коннор-Вілінська, публіцисти і літературознавці – Ірина Невицька, Іван Панькевич, Степан Росоха, Іван Кошан, Павло Лісовий, Василь Микитась, Іван Небесник, Микола Мушинка, Юрій Качій, Лідія Голомб, Надія Ференц, Марія Козак, Тарас Кремінь тощо), вагомим доробком приєднується і Віра Григорівна Фесенко ‒ відома в краї жінка-поетка, член Національної спілки журналістів України, педагог. З-під її пера вийшло п’ять поетичних збірок ‒ «Березнева рапсодія», «На семи вітрах», «У віночок України», «Світозар», «Батуринський шлях», ‒ у яких авторка порушує вічні проблеми любові і зради, добра і зла, відданості і байдужості, відродження духовності і черствість сердець, роздумує над змістом життя, над красою рідної природи, пробує осягти величну історію України тощо. Віра Фесенко ‒ одна з небагатьох сучасних закарпатських письменників, яка не боїться великих ліро-епічних форм, історичної канви та «складних», «часто порушуваних метрами» тем. Так, у «Світозарі» вона з легкістю розповідає про замки Закарпаття, а в «Батуринському шляху» докопується до глибин душевної муки гетьмана Івана Мазепи, при цьому вправно володіючи історичним матеріалом.

І ось нова збірка, що готувалася до ювілею Тараса Шевченка, ‒ «Моя ти доле чорнобрива...». Авторка дає ніби розшифровку відомого поетичного рядка: «Шевченкові автопортрети і Музи поета». Віра Григорівна дивовижним чином зуміла поєднати біографічні відомості про Тараса Шевченка з його мистецьким здобутком як видатного маляра, найздібнішого учня Великого Карла Брюллова. Добре відомо (і це досліджено багатьма науковцями, починаючи від О. С. Афанасьєва-Чужбинського, М. Костомарова, О. Лазаревського, М. Білозерського, І. Зайцева, О. Огоновського, М. Стороженка, О. Кониського, Б. Грінченка тощо і завершуючи сучасними Р. Гораком, Д. Горняткевичем, М. Томенком, В. Міяковським, Н. Наумовою, Д. Степовиком, М. Жулинським та ін.), що Шевченко був хорошим портретистом. Його живописна спадщина нараховує більше 150 портретів, у тому числі автопортретів і зображень своїх жінок-натхненниць. Віра Фесенко укладає збірку з двох розділів і вибудовує її в хронологічному порядку. Вона має власне бачення окремих життєвих ситуацій поета: щось взято з історичної літератури, щось з мемуарної, а щось ‒ просто авторські фантазії. Загалом перед читачем виринає «живий образ живого чоловіка» – щасливого і всіма покинутого, у творчому екстазі і в жахливій депресії, українця, імплементованого в чужий ґрунт, і громадянина, що потерпає від державної несправедливості, шукача, що все життя прагне знайти «щире серце» і віддати взамін своє, переповнене любов’ю...

Вірю, що нова книжка Віри Фесенко «Моя ти доле чорнобрива...», ця історико-документально-лірична поема в шкіцах (видається, що то найточніше визначення жанру), знайде свого щирого поціновувача і серед мистецтвознавчого та вчительського товариства, і серед шкільної та студентської молоді.

Теги: Віра Фесенко, пезії, Ґражда

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати