На Закарпатті Трандафіру Сушинську не взлюбили, тому вона повернулася до Чернівців

Роза-Трандафіра Сушинська

Кінець насмішкам поклав учитель географії. Він запропонував називати дівчинку Розою.

— Я хотіла змінити ім’я. Але знайомі сказали, що тоді зміниться і доля, — розказує жінка.

Роза Сушинська живе в селі Снячів Сторожинецького району Чернівецької області. З нею мешкають 20-річний син Владислав із 19-річною дружиною Раєю та донька Світлана, 28 років, із чоловіком і сином-чотирикласником Вадимом. Родина будує дім.

— Хочу більшу хату, — пояснює Роза Георгіївна. — Нині її розміри лише 10 на 12 метрів. Стіни вже підняли. Житимемо на першому поверсі. А на другому я зроблю музей вишивок. Ми всі ночами вишиваємо, щоб заробити.

Із першим чоловіком Юрієм Писарюком Трандафіра розійшлася, бо він був із Закарпаття, а вона — з Чернівців.

— Мене там ледве не москалькою вважали, — пояснює. — Свекруха не злюбила. А чоловік їй не дав відпору. Якось повертався з лісу, ніс на плечі букову колоду. Посковзнувся на камені. Упав і вдарився переніссям об колоду, та ще й руку зламав. Помер після цього.

Із другим чоловіком у жінки не склалося. Каже, він випивав. Від нього вона залишила собі прізвище. Донька Рози Світлана працює в клубі хореографом. Син Владислав різьбить і вишиває.

— Його навчила моя ліпша подруга, — сміється Трандафіра. — Хотіла зробити мені сюрприз. Потім Владислав вивчився на різб’яра.

Сім років тому до Сушинської на Андріївському узвозі в Києві підійшла жінка. Їй сподобалася сорочка за 1,5 тис. грн, вишита бісером.

— Сказала, що вдіне її, коли поїде для України газ просити. Певно, в якомусь міністерстві працювала. Дала дві тисячі й здачі не взяла. До мене додому навіть із Америки приїжджали по сорочки, — хвалиться жінка.

Мати Сушинської Марія Тодеренчук і тітка, материна сестра, Ілляна Мінтенко вишивали бісером костюми для Софії Ротару.

— У 1970-х мама в Чернівцях познайомилася з Софією Михайлівною, — розповідає жінка. — Ротару замовляла річ, обирала колір і казала: ”Хочу волошки, маки, виноград, а ви вже самі скомпоніруйте”. За роботу платила добрі гроші: від 200 до 300 радянських рублів. Мати з тіткою вишили для неї плахти, кептарики, сорочки. Ротару в них знімалася в кліпах ”Водограй” і ”Червона рута”.

Каже, мати й тітка нині вже не вишивають.

— Мамі 75 років, вона перенесла інсульт. Тітці — 74. Зір уже не той, що раніше. А колись тітка вишивала сорочку Назарію Яремчуку, білим по білому. Він її не встиг забрати, бо помер від раку. Тітка залишила сорочку на пам’ять. А тітчин чоловік Микола, — пригадує раптом Трандафіра Сушинська, — в армії дружив зі співаком Дмитром Гнатюком. Гнатюк до нас на храм на Троїцю приїздив.

Одну сорочку Роза Сушинська вишила для покійної співачки з Полтави Раїси Кириченко.

— Я познайомилася з нею на Андріївському узвозі. Вишила бісером мережки, рукава, низ, навіть на спині зробила вишивку. Така робота дорого коштує. Але я віддала їй за 420 гривень.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати