Як літують вівчарі на калинських узгір’ях (ФОТО)

Ватаг Василь виводить у гори на випас худобу вже більше 40 років. Тепер вчить доглядати маржину й свого сина, адже  його навчав цьому ремеслу теж колись батько. Сам же Василь Тимофійович опановував вівчарство  малим хлопчиком. Тепер він не просто чабан, а й власник майже півсотні  стрижок. З гордістю каже, що у опікуванні за домашніми тваринами  допомагає не тільки син, а й дружина, адже вівчарство – то родинна орудка. Часто односельці дають Василеві  й свою маржину на літування, адже любить тварин та вміє доглядати за ягницями. Тож наприкінці весни, всередині травня, формує Крегул  отару з власних овець та маржини односельців й виводить їх у гори.

- За останні роки випасаю отару в урочищі Великий на полях, що належать жителям села. З ними попередньо про це домовився. Мало хто косить сіно на високогір’ях, тож радо віддають свої поля під пасовище. Деякі наділи належать газдам, чиїх овечок беру на випас. Нема необхідності гнати скотину далеко на полонини, бо поживи маржині вистачає й на цих полях, - розповідає чабан.

Так і тепер вигнав Василь Крегул отару на високогір’я всередині травня. Попервах було облаштування на території урочища стаї. Ще на початку травня чабан разом з помічниками встановив саморобну колибу, облаштував кошару, встановив стіл з лавками, прочистив джерельце. Традиційно вівчарі розміщують отари поблизу джерела з питною водою.

Вже так повелося, що горянин спочатку ватру розпалює, аби жар держався помістя, де перебуватимуть скотарі,  та аби й робота спорилася, і захист був від неприємностей. У родині Крегулів теж підтримують традицію дідів-прадідів –  розпочали літування з традиційного запалювання багаття біля колиби. Василь Крегул каже, що вівчар з легкістю обійдеться без електроенергії, однак без вогню – ніяк. Ватра не тільки зігріває вівчарів у холодні ночі, а й захищає від хижаків. Також на цьому вогні чабани відварюють вурду та готують для себе їжу. Тож кожен вівчар стежить і у день, і у ночі, аби ватра не погасла. Кажуть, потухнути вогонь має тільки, коли літування завершиться.

Будні у вівчарів, на перший погляд, одноманітні, однак вимагають від пастухів максимум зусиль, молодечого здоров’я та витриманості. Прокидатися мусять усі вдосвіта. Сніданок — і до роботи! За день вівчар повинен тричі подоїти овець, з молока зробити сир, вурду,  а ще постійно пильнувати отару, аби овечку не вполював ведмідь чи вовк. Пан Василь  розповідає, що тогоріч двох маржин з марадика поцупив ведмідь. На щастя, нині хижаків у околицях не помічав. Каже, що зустрічаються у хащах лисиці, однак загрози вівцям вони не становлять.

Крім того, треба ще й собі зварити щось поїсти, наколоти дров, принести води. Тож на високогіря’х у вівчарів часу на відпочинок майже нема...

“Люди ще сплять, сонце лише виглядає, а ми вже доїмо овець, — сміється вівчар. — Опісля виганяємо худобу на поля пастися. В обід знову доїмо, увечері — ще раз. Одна вівця за день дає 1—1,2 літра молока, все залежить від погодних умов та сезону. А в мене близько 200 маржин», - розповідає Василь Крегул.

Ділиться чабан й секретом виготовлення овечого сиру та вурди. Каже, що процедура виготовлення цього продукту не така вже й складна: як худобу подоїли, молоко треба процідити. У цьому допомагають й молодші вівчарі, однак за процесом слідкує головний ватаг. Він й робить кляг: розмочує засушений шлунок молоденького ягнятка, супсензію проціджує. І до молока додає кілька столових ложок цієї рідини. Опісля молоко трохи потовкує, тоді напій починає збиватися докупи і виходить будз сиру. Кладе його в шовкову хустину, зав’язану під мішок, аби стік. А з наварки, яка лишається після сиру, робить вурду. Майже безвідходне виробництво, адже й відвар, що залишається опісля, також використовують. Пан Василь розповідає: його забирають селяни –  дають худобі замість води.

“Їжу варимо на вогні у величезному казані, — розповідає далі чоловік. — Їмо все те, що й удома. Але наша перевага в тому, що в нас постійно є свіже овече молоко, дуже смачне й корисне. До речі, саме тому ми і не хворіємо. Не меншу роль у цьому відіграють цілюще повітря Карпат, тутешня природа, джерельна вода. Сьогодні на обід у нас киселиця з картоплею та салом, дуже смачна та корисна страва, у її складі також овече молоко”.

Із вівчарями у стаї живуть ще три собаки та двоє коней.  Не рідко до ватагів на високогір’я виходять гості. Так, пан Михайло  гостює у вівчарів вже 2 день. У марадику є кілька його овець. Він прийшов забрати вурду та сир, що належить йому як власнику маржини (кожен господар вівці отримує по 7 кг сиру за літування). А разом з тим, допомагає вівчарям доглядати отару, готує для них страви, тому у народі таких візитерів називають кухарями.

Василь Крегул розповідає, що не рідко до них навідуються родичі та знайомі, приносять хліб та продукти. Бувають на високогір’ях й туристи, для них часто чабан проводить майстер-клас з виготовлення сиру.

На полянах урочища отара перебуватиме ще кілька тижнів, а далі – вони змінять місце. А у вересні вівчарі поведуть маржину на низовину й повернуться додому, пробудуть там до наступного літа. А далі — знову на карпатські високогір’я...

Теги: вівчар, ватаг, чабан, отара, маржина

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати