Юрій Шкробинець: "Може в Лету не кане ім’я..."

Перекладач Петефі й Гете наче соромився своїх поезій, хоч його вірш «Кобзар до Ужгорода йде» давно став класичним. Але жодної власної збірки Юрій Шкробинець за життя так і не видав,

ховаючи написане у домашні зошити.

Не дивно, що його доробок викликає здивування як поетичною вправністю, так і незвичайною скромністю. У передмові до книжки Петро Скунць зізнається, що ця збірка заново відкрила для нього приятеля, багатшого душею, ніж він знав його за життя.

Тож літературознавцям є над чим працювати, а любителям поезії - насолоджуватися інтелектуальним і чітко вибудованим, мов цегляний будинок, Шкробинцевим віршем. Приємно, що про лауреата українських та угорських премій не забули, і через 6 років по смерті він повертається до нас під несподіваним ракурсом.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати