Закарпаття: Слово з нагоди ювілею Марії Пеняк-Найпавер

Народилася Марія в Ужгороді у багатодітній і працьовитій родині Івана Пеняка. Серед вихідців з цієї відомої сім’ї варто згадати брата ювілярки Степана Пеняка – знаного українського археолога, історика, музеєзнавця і пам’яткознавця.

Після закінчення середньої школи і філологічного факультету Ужгородського державного університету, з наміром сіяти серед рідного народу розумне, добре, вічне, за покликом серця, Марія Пеняк їде вчителювати на Верховину, працює у селах Міжгірського, Великоберезнянського і Перечинського районів, у тому числі на відповідальній і нелегкій посаді директора школи. Тут, незважаючи на не завжди сприятливі, а іноді і важкі побутові умови, десять років сповна віддається навчанню і вихованню дітей.

Знайомство з традиційною сільською культурою, здобуті знання, життєвий досвід і загартування, що їх набула Марія Іванівна під час учителювання – все це стало їй у пригоді, коли у 1969 році вона перейшла в Закарпатський музей народної архітектури і побуту в Ужгороді, очоливши в складний період створення цього унікального наукового і культурного закладу відділ фондів – дуже відповідальну ділянку роботи.

У період будівництва і становлення згаданого музею автор цих рядків працював у ньому старшим науковим співробітником, завідувачем науково-експозиційним відділом, заступником директора з наукової роботи і з відстані часу може оцінити діяльність колективу музею кінця 60-х – початку 70-х років ХХ ст. і в наступне за ними 10-річчя. Це була справді епопея по створенню музею народної дерев’яної архітектури, мистецтва і побуту минулих століть. Ентузіазму і енергії наукових працівників не було меж. Пригадую чисельні експедиції і відрядження по селах області, у яких, у важких умовах, по горищах, коморах, стодолах, стайнях збиралися дорогоцінні реліквії народної творчості ХVІІІ–ХХ століть, їх придбання і перевезення (часто-густо без спеціального транспорту) в музей, створення інтер’єрів хат, господарських і технічних будівель. Все робилося з любов’ю, без будь-якої особистої вигоди, досвід і професійні знання набувалися під час роботи. Серед цих подвижників була і Марія Іванівна Пеняк-Найпавер – головний охоронець фондів. Нині із здивуванням і прикрістю думаю: чому забуваються творці музею, чому воліють замовчувати їх імена, а то й викреслювати з історії музею? Люди, які це чинять, забувають перевірену історією народну мудрість: „Якщо ти вистрілиш у минуле з пістолета, – майбутнє вистрілить у тебе з гармати!”

Марія Пеняк особисто зібрала для музею понад 500 цінних експонатів – зразків народного одягу, вишивки, гончарства, бджільництва, предметів побуту, здійснювала облік, систематизацію, наукову обробку фондових зібрань, яких нині нараховується понад 15 тисяч. Крім цього, вона дослідила ряд тем, присвячених різним ділянкам народної культури Закарпаття: традиційну весільну обрядовість українців і угорців краю, історію розвитку гончарства, виноградарства і пасічництва області, знаряддя обробки ґрунту, архітектурні стилі та ін. До її активу слід зарахувати також розробку оглядової і тематичних екскурсій по експозиції музею і проведення за період своєї роботи сотень екскурсій для різних категорій відвідувачів музею.

Словом, зроблено ювіляркою багато, але й чимало ще хочеться зробити. Тож побажаємо шановній Марії Іванівні – у здоров’ї і плідній праці – ще многії і благії літа!

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати