Юрій Луценко: "На жаль, не завжди вдавалося спрацювати так, як на Закарпатті"

«НЕ ЗАКАРПАТСЬКІ Ж ДЯДЬКИ ПРИВОДЯТЬ НЕЛЕГАЛІВ»

Юрію Віталійовичу, давайте почнемо з міліції. Ви ставили у нас таблички з написами «Земля НЕ Шуфрича». Це щось дало?

Так, Шуфрич реально позбувся своїх колосальних землеволодінь, які були в специфічний спосіб зібрані по всьому Закарпаттю. Такі чудеса творилися по всій Україні, але почалися звідси. Міліція тільки в 2005 році повернула понад 10 тисяч гектарів орної землі, які були в кримінальний спосіб відібрані у людей. На жаль, не завжди вдавалося спрацювати так, як на Закарпатті. По багатьох інших справах був повний саботаж, тому тисячі їх досі лежать у Генпрокуратурі — генеральному могильнику України.

Закарпатці пам’ятають і скандал із дачею Білоконя в Шаяні. Можете сказати, кому вона тепер належить?

Я ніколи не цікавився персоналіями та їх майном, не проводив їх переслідування. До мене доходили чутки, що разом із будівництвом чудової бази відпочинку в Шаяні, були збудовані й особисті маєтки керівників міліції. Проте жодних документальних доказів цього не було надано.

Та хай він змилиться на тій дачі. Хіба в тому справа? Справа в тому, щоб зупинити будівництво всіх тих маєтків по цілій Україні, як це робило колишнє міліцейське керівництво.

Ви часто говорите про проблему нелегальної міграції. Чи зменшився потік нелегалів?

Та ні, він лише збільшується. Нелегальна міграція — не міліцейська, а загальнодержавна проблема. Це ціла державна політика. Але нею ніхто не опікується, бо легше збирати гроші, ніж боротися з проблемою. Я пам’ятаю, що в останні місяці мого керівництва й представництва тут пана Рахівського, який, з моєї точки зору, був вдалим вибором начальника закарпатської міліції, ми вийшли на генерала однієї з сусідніх із нами силових структур, який фактично є організатором основного потоку закарпатської нелегальної міграції.

Вийшли і ?...

Вийшли, зафіксували, обложили й провели спільно з СБУ справу. Зараз я не готовий сказати, чим все завершилося, бо це було вже наприкінці моєї міліцейської кар’єри. Я цей приклад навів для того, щоб ви зрозуміли: не закарпатські ж дядьки приводять нелегалів. Це налагоджений потік, і за всім цим стоять дуже високі погони і кокарди.

«Я ГОТОВИЙ ДО ЩЕ РАДИКАЛЬНІШОГО НАСТУПУ»

Зізнайтеся, як почувалися в уряді Януковича?

Я там категорично не хотів працювати. Але Президент рішуче наполіг, аби я не здавав окоп закону. Він був правий. Відразу після моєї відставки міліція почала відновлювати і корупційні, і комерційні, і політичні схеми впливу на країну. Та залишатися було, звичайно, не з приємних. Однак і до Януковича, і при ньому я порушував кримінальні справи, не звертаючи уваги на колір партійного білету. Про це знали і регіонали, й есдеки, і бютівці, і соціалісти. І всі на мене ображалися. Свідчення того — моє зняття, коли з дев’ятої спроби проголосувала не тільки провладна коаліція, а й опозиція.

Дехто з ваших опонентів казав, що ви не могли відмовитися від влади, що хотіли залишитися міністром?

Та якби хотів, то й залишився б. Служити «донам» — от уся відповідь на запитання, як залишитися в міністерстві. Якщо мене ні приручити, ні поламати не вдалося, залишалося тільки мене позбутися.

Юрію Віталійовичу, де гарантії, що після вашої перемоги на виборах не буде наїздів силових структур на бізнес, що правоохоронці виконуватимуть тільки відведені їм функції?

Будь-які слова не є гарантією. Гарантією є дії. Люди мають включити виборчу пам’ять, згадати, хто що обіцяв, і що робив. Моя діяльність відома. Я стовідсотково змінив керівництво МВС у Києві і в областях, поміняв 90% начальників райвідділів. Це робилося для розриву багаторічних ниток, які пов’язували їх із криміналом. Цей розрив і дав максимальну концентрацію антикримінального наступу, який провела міліція. На жаль, подібного не відбулося в прокуратурі, податковій міліції, в прикордонній службі. Тому наступ захлинувся. Нині ми говоримо про необхідні зміни законодавства і персоналій по всьому ланцюжку правоохоронної системи. Про нових міністра внутрішніх справ, генерального прокурора, керівника податкової адміністрації, прикордонної служби. Тільки зміна всіх цих осіб може призвести до покращення ситуації. Я це робив. Це моя вам гарантія. Я був готовий до радикальних дій, нині я готовий до ще радикальнішого наступу, бо чітко знаю, що іншого шляху ні в мене, ні в країни немає.

Ви сказали, що вважаєте Юрія Рахівського вдалим вибором начальника закарпатської міліції…

Я наполягаю, що пан Рахівський був на своєму місці. При відомих його недоліках. Але позитиви були набагато помітнішими, ніж помилки чи недоліки, які, зрештою, є в кожного. Мало того, я вважав, що закарпатська міліція серйозно оновлювалася. Були, звичайно, й проблеми, але правда у тому, що самотужки міліція не могла подолати закорінені й «закришовані» схеми.

«ПОТІМ, УПЕВНЕНИЙ, БУДУ ПРЕМ’ЄРОМ»

Недавно знову спливла тема грошей від Березовського на розвиток української демократії. Прозвучало прізвище Жванії, який асоціюється з вами. Це все через вибори?

На цих виборах вже практично не користуються компроматом. Тільки проти мене. Бо на всіх інших компромату не треба, люди й так усе розуміють. А на нас постійно кидається якесь лайно. То пістолетна справа, яка луснула в судах, то два ізраїльські паспорти, яких немає, то дружина, яка нібито заробляє мільйони на телефонах. Це все надумані речі. Березовський раптом згадав про якісь гроші. Я не маю з ним нічого спільного. Але підозрюю, що це помста, бо в 2005 році, коли він хотів приїхати в Україну, я офіційно заявив, що заарештую його, бо він у розшуку Інтерполу. Очевидно, Березовський затаїв зло і зараз вирішив підкинути дещицю лайна в цю виборчу кампанію.

Чи були у вас завдання, які ви ставили перед собою, а виконати їх не вдалося?

Звичайно, були. Найбільшим викликом мого життя стало МВС. Я прекрасно розумів, що скрізь наживу ворогів, що всі вони врешті-решт об’єднаються проти мене. Але хтось мав довести, що закон один для всіх, і не може бути далі того тихого болота, в якому головні чорти з’їли вже все навколо. Я не зміг виконати ті завдання, які ставив перед собою — по боротьбі з наркотиками, по реорганізації ДАІ. І хоча ми досягли великих успіхів, до кінця ці проблеми не вирішили.

Якщо ж це запитання про амбіції, то так – я амбіційний політик. Сьогодні хочу використати всю свою енергію на створення ефективної правоохоронної системи. Після того подумаємо. Потім, упевнений, буду прем’єром. Але не в 2007 році, поспішаю запевнити всіх конкурентів. Я цього разу не претендую на цю посаду (посміхається).

Як оцінюєте виборчу кампанію Партії регіонів?

Вони доводять до абсурду всі наші ініціативи. Спочатку кажуть: не можна скасовувати недоторканності, бо половина наших сяде, потім — ні, скасуємо. Не можна скасовувати депутатські пільги, потім — збудуємо для депутатів гуртожиток. Це ж повний абсурд. Я вже хочу записатися сусідом Януковича зверху, щоб заливати його водою і танцювати вночі. І це говорять політики, які хочуть керувати 50-мільйонною державою. Але загалом що Партія регіонів може сказати? Всі добре пам’ятають її обіцянки. Всі розуміють, що російський газ не впав до 50 доларів, а виріс до 140, що ціни не стабілізовані, а ростуть, як на дріжджах. Люди бачать, що обіцянки збільшення зарплат і пенсій вилились практично в ніщо. Тому вони доводять до абсурду всю політику, щоб люди казали «Всі вони однакові». Мовляв, на всіх гілках нашої влади одні мавпи сидять, і немає різниці, за кого голосувати. Наше ж завдання — довести, що є відповідальні, принципові політики, які не змінюють своїх переконань залежно від правлячої партії.

«Я РІШУЧЕ СПАЛЮЮ МОСТИ»

Вас називають «термінатором демократії». А термінатор буває стомлений?

Буває. І в депресії буває, чого гріха таїти. В міліції були моменти, коли зрада й саботаж навколо настільки доводили, що руки опускалися. Я ж жива людина, а не енерджайзер. Тоді я включав диск «Сімнадцять миттєвостей революції». Це хроніка Майдану з музикою, без репортажів і слів. Мені ставало легше на другій-третій серії.

З іншого боку, я постійно в дорозі, зустрічаюся з людьми і нема коли розслабитися, розчаруватися. Я нормальна людина, можу і злитися, і матюкнутися, і чарку можу випити, щоб енергію поповнити.

Родина вас підтримує?

Так, звичайно, і мені це дуже приємно. Моя дружина тільки раз плакала через політику. Під час акції «Україна без Кучми» тодішнє керівництво Харківщини зігнало під проливний дощ 100 тисяч бюджетних працівників з плакатами «Наш президент — Кучма». Ірина дивилася телевізор і каже: «Ти за них себе вбиваєш, а вони готові з табличкою під дощем стояти, бо їм на все наплювати». Я її заспокоїв, що все зміниться. Так і сталося. З тих пір вона через політику більше не плакала.

Інтелігентних людей може бентежити ваш радикалізм у висловах і оцінках. Не вважаєте, що слід бути м’якшим, обережнішим?

Я противник езопової мови в політиці. Така радикальність означає незмінність принципів, я рішуче спалюю мости. Ви подивіться на інших політиків. Вони ж ні з ким не воюють. У Литвина вороги сьогодні є? А хто ще воює з Шуфричем? Чи всі наші союзники заявляють про необхідність відставки Шуфрича і Рудьковського? Або подивіться, чи всі до кінця завершили свої стосунки з Кучмою? Чи всі заявили про зраду Мороза і спалили мости, щоб самому таким не стати? Я завжди говорив радикальні речі, щоб не було жодної можливості для їх повторення в нашій команді. Якщо даю радикальні оцінки зрадникам, корупціонерам і невдахам, то й наша команда має так працювати, аби не заслужити відповідних епітетів. Це принципово.

А ще, крім того, люди політикою цікавляться епізодично, тому треба давати чітку оцінку. Якщо злодій — то злодій. Якщо бандит — то бандит. А якщо герой — то герой. Але я завжди старався, щоб радикальні вислови не диктували мені радикальної поведінки.

«ЗАКОН ТАКИ ОДИН ДЛЯ ВСІХ»

Юрію Віталійовичу, коли ви востаннє відпочивали?

Про це вся країна знає — цього року я відпочивав на Криті. Зазначу, що відпочинок там на 30% дешевший, ніж у Криму. Але справа не в грошах, а в тому, що я дуже люблю історію. За традицією, на 5 днів влітку і взимку ми з сім’єю їдемо на відпочинок. Переважно в ті країни, де мені цікаво побачити щось із того, про що читав у книжках — в Іспанію, Німеччину, Польщу, країни Прибалтики, Грецію.

Як думаєте, цього року зимова відпустка буде?

Обов’язково буде. Я колись два роки поспіль їздив у Закопане, це справді містечко для зимового відпочинку, мені там дуже подобається. Хоча наші Карпати теж уже дотягують до нормального рівня, можливо, цієї зими вже можна буде відпочити і в нас. Зміна країн і людей є дуже гарним відпочинком. А бути в Криму і дивитися на ті ж пики з тими ж депутатськими значками (вони їх не знімають навіть на пляжі) — це не відпочинок.

Можете назвати 5 книг, які, на вашу думку, обов’язково треба прочитати?

Назву авторів, яких дуже люблю. Вважаю, що не можна стати культурною, європейською людиною, якщо не прочитати Фейхтвангера, Ремарка, Бродського, Булгакова, Хемінгвея. Кілька років тому для мене став великим відкриттям Вільям Голдінг. Хоча останні років 10 я читаю переважно мемуари, історіософічні праці. Вважаю, що треба прочитати Бердяєва як філософа і Гумільова як історіософа. Не примазуючись до молоді, скажу, що мені подобається Андрухович. А ще кожен, хто вважає себе українцем, обов’язково має прочитати вірші Ліни Костенко.

Чи був у вас улюблений історичний персонаж, на якого хотілося бути схожим?

Ніколи не було. Ні Мальчиш-Кибальчиш, ні Гаврош, ні навіть Че Гевара. Як і всі студенти, я захоплювався Че Геварою, але коли познайомився детальніше з його життям, зрозумів, що такі фанатики, безумовно, рухають світ, але приносять і величезну кількість горя та страждань. А от із політиків у мене найбільшу симпатію викликають дві фігури, які доповнюють одна одну — Черчілль і Де Голль. До речі, афористичність Черчілля — один із взірців у політиці, на які я рівняюся.

На завершення хотів спитати, коли ви востаннє билися?

Бився? В армії була бійка за моєї участі. Ще мав сутички на мітингах, але справжня чоловіча бійка востаннє була в армії.

У вас не виникає бажання у певних ситуаціях декому з політичних конкурентів, грубо кажучи, заїхати?

Буває. Я взагалі дотримуюся принципу, що не просто добро має бути з кулаками, але й зло — із синяками. — Сміється. — Насправді я знаю, що фізичне насилля для цих людей нічого не означає. Вони ж цінують себе не як людину. Для них достоїнство або почуття сорому — марсіанські речі. Для них головне — доступність до влади, багатство, вивершеність над людьми. Тому треба завдавати ударів по їх больовим точкам, скидати з п’єдесталів.

От дехто каже, що я епатажно поводився на посаді міністра внутрішніх справ, жартують, що на чай запрошував. А за останні 15 років ніхто рівня Ахметова не міг собі навіть уявити, що його запросять у міліцію. Я чай їм пропонував для гумору. Але коли вони не приходили, то БТР заїжджав на фірму Ахметова, вибивали двері і міліція проводила обшук. Бо закон таки один для всіх. Я вам скажу, що чай, міліція і БТР у воротах — класні ліки від манії величі, якою вони всі страждають. А коли скидаєш їх із п’єдесталу, в країні стає набагато легше жити.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати