Солістка заключного концерту органного фестивалю в Ужгороді: "Музика Райнбергера - цікава, свіжа, романтична. І дуже співзвучна сьогоднішнім подіям"

Катерина Гажо-Ісак – молода ужгородська виконавиця, лауреат міжнародних конкурсів, викладач Ужгородської музичної школи ім.П.І.Чайковського, колишня вихованка заслуженої артистки України Наталії Висіч. 

 - Катю, у 2008 році ви брали участь у I Міжнародному молодіжному фестивалі органної музики. Наче і не так багато часу минуло. Однак, мені здається, що для органіста важлива певна зрілість, адже йому доводиться опанувати найбільший із музичних інструментів. А досвід і впевненість приходять з роками. 

- З одного боку так. А з іншого, 6 років тому, на першому фестивалі, я почувалася набагато впевненішою, ніж зараз. Тоді все було під керівництвом Наталії Дмитрівни, яка могла дати свою оцінку, щось підказати, в чомусь допомогти. Я розумію, що ми вже всі закінчили навчання і мусимо діяти самостійно, засвідчуючи свій професіоналізм. Але коли біля тебе знаходилася така людина – велика людина –було значно легше. 

 - Ідея проведення такого фестивалю сама по собі була дуже цінною: з кожним разом ми відкриваємо для себе нові імена, знайомимося з цікавими програмами, допомагаємо популяризувати серйозну музику серед молоді. Та особливо приємно, що Наталія Висіч зуміла створити власну органну школу, виховати своїх послідовників, здатних підхопити і продовжити її справу.  

- Цьогорічний фестиваль присвячений світлій пам’яті Наталії Дмитрівни. Тому добре, що більшість  учасників – колишні її учні. Мені б дуже хотілося, щоб фестиваль було названо ім’ям Наталії Висіч: вона його започаткувала, багато робила для проведення цього заходу, для зустрічі гостей і для всіх нас. Відколи нашої улюбленої вчительки не стало, ми почуваємося, наче сліпі кошенята. Або ті, кого хочуть навчити плавати, кидаючи у воду: випливемо самі чи ні? От бодай такий приклад. Два роки тому я мала два сольних концерти у Львові. Наталія Дмитрівна, звичайно, зі мною туди не їхала. Пам’ятаю, як побачила там орган, то мене така паніка охопила! Почала дзвонити Наталії Дмитрівні: як мені грати? я нічого не чую! А у відповідь: «Спокійно. Тримай себе під контролем. Ти все можеш». І така підтримка, байдуже, що телефоном, допомагала надзвичайно. Вона ніколи не казала, як мені грати. Але кількома словами могла заспокоїти, привести до тями. 

 - Знаєте, хоча вже більше року Наталії Дмитрівни нема серед нас, але мені здається, що коли у цій прекрасній залі звучить орган, то вона незримо тут присутня, спостерігає за своїми вихованцями і продовжує ними опікуватися. І фестиваль – це той зв'язок із нашою солісткою-органісткою, її найкращий спадок. Як ви обирали репертуар для свого концерту? 

 - У світі існує цілий масив органної музики, але більшість із неї нам досі не відома. Я випадково натрапила на концерт для органу з симфонічним оркестром Йозефа Райнбергера. Цікава музика, свіжа, романтична. І як на мене – дуже співзвучна сьогоднішнім подіям. Там і драматичні фрагменти, і лірика, і стверджувальне закінчення, як надія на те, що все буде добре. Так я відкрила для себе дуже цікавого німецького органіста, композитора-романтика. У його творчому доробку є ораторії, опери, симфонії, фортепіанні твори. Але років з 30-ти він почав багато писати саме для органу і залишив по собі 20 сонат, два концерти для органу з оркестром, дуже багато п’єс, циклів для солістів та органу. І все це є відоме і виконуване в Європі, але не у нас. Тому я вирішила заповнити цю прогалину і всю свою програму побудувала на творах Й.Райнбергера. 

- Ви не вперше граєте у цій залі. Чи є вже у вас свій слухач? І чи взагалі більшає у нашому місті шанувальників органної музики?

- Наш слухач – це, по-перше, сім’я. По-друге, численні друзі. А загалом, у нашому місті дуже багато музикантів і людей, які просто люблять мистецтво і завжди з нетерпінням чекають таких концертів. 

 - Орган – дуже специфічний інструмент. Під час гри на ньому задіяні і руки, і ноги. А в нас серед органістів переважно представниці прекрасної статі. Не можу не спитати таких красунь: як вам вдається відмовитися від вишуканих манікюрів і високих підборів?

 - Манікюри і шпильки – це табу. Сценічне взуття – балетки. В Європі вже давно задовольняються таким взуттям у повсякденному житті. Ми лише зараз до цього приходимо. Приміряєш перед концертом сукню і так жалкуєш, що не можеш собі дозволити черевики на підборах! Але що вдієш. До слова, Наталія Дмитрівна полюбляла одягати на сцену брюки з довгою накидкою. Тож вибір у нас завжди є. Втім, найбільше ми хвилюємося, аби не підвести свою улюблену вчительку. 

 - Грати на закритті фестивалю – це дуже відповідально…

 - Дуже! І, відверто кажучи, я з цим кожного ранку прокидаюся, живу і неймовірно хвилююся. Сподіваюся лише на те, що мені допоможуть все це витримати якісь вищі сили. Нова, незнайома і для мене, і для слухача програма, закриття фестивалю і День музики – все в один вечір! Не знаю, скільки факторів має зійтися, щоб усе вийшло якнайкраще. Але грати таку романтичну музику, та ще й у супроводі симфонічного оркестру – це має бути дуже гарно. 

 - Як у цій нелегкій справі підтримує вас донечка? Чи не ревнує до роботи?

 - Ні, не ревнує. Вона й сама любить цю справу. Я починала опановувати інструмент лише у 8 років. А їй чотири з половиною, і вона вже робить свої перші успіхи у музиці.   

 - А як вам робота викладача?

 - Я веду клас органу при музичній школі, маю трьох учнів, двоє з яких перейшли мені «у спадок» від Наталії Висіч. Всі здібні, я ними дуже задоволена. Один вже випускник, Андрій Чирський. На моє глибоке переконання, всі, хто грає на органі, особливі люди. І діти особливі. 

 - Наскільки мені відомо, у нас на органі грають ті, хто починав із фортепіано?

 - Так. Але я вже запропонувала Олені Юріївні Охрим, директорові Ужгородської музичної школи ім.П.І.Чайковського, за можливості спробувати набирати дітей на органний відділ з першого класу. 

 - Ну, колись у цій самій школі вперше в Україні було відкрито органний клас. Ви хочете продовжити практику новаторства?

 - Я б хотіла, щоб орган для цих дітей був головною спеціальністю. А уроки фортепіано – допоміжними, задля вдосконалення техніки. Це б дало можливість більш цілеспрямовано і поглиблено готувати талановитих дітей до вступу в органні класи вітчизняних навчальних закладів чи десь в Європі. От Катя Шапран зараз навчається у Словаччині, робить серйозні успіхи. Думаю, в майбутньому знайдуться й інші бажаючі. 

Отже, 1 жовтня, о 18.00 у супроводі симфонічного оркестру філармонії грає Катерина ГАЖО – ІСАК.  У програмі прозвучать твори маловідомого для нас, але дуже популярного у світі німецького композитора-романтика Йозефа Райнбергера.

Диригент – Вікторія СВАЛЯВЧИК-ЦАНЬКО.

Ведуча – музикознавець Наталія ПІЦУР.

Теги: музика, концерт, солістка, фестиваль

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати