Борис Кузьма: "Передчуваємо новий період у розвитку закарпатського малярства"

— Пане Борисе, які проблеми сьогодні має спілка і як їх долає?

— Найперша — наше приміщення вже рік без опалення. Справа навіть не так у коштах, як у становищі самої спілки. Адже будівлю ми орендуємо, хоча й за символічну плату. Тому не маємо права вкладати кошти в орендоване приміщення. Від холоду, сирості стіни вкриваються пліснявою, яка пошкоджує картини. З цього приводу маю намір зустрітися з головою облдержадміністрації. Адже влада допомогла нам останнім часом суттєво. Хоча б у проведенні пленерів. Дві такі акції маємо щороку - весняний і осінній пленери. Єдине, що хотілося б, - змінити сам принцип підходу до речей. Цікаво було б поспілкуватися, наприклад, із художниками з-за кордону. А в нас постійно одні й ті ж люди. Варимося у власному соку.

— Місця проведення пленерів — традиційні?

— Влада дає на ці акції кошти. Але гроші спрямовуються в ту організацію, яка виграла тендер. Наприклад, це можуть бути тільки філіали турбази "Світанок".

— У спілці постійно відбуваються якісь міграції — пленери, зустрічі...

— До речі, недавно я ще з двома закарпатцями повернувся з Польщі. Ми мали дуже цікаві поїздки в Краків, у галереї. Група наших художників щойно приїхала з Угорщини. Відбудеться пленер біля Гуменного в Словаччині. А потім у Снині, Банській Бистриці, Високих Татрах - все це з участю і наших художників. Зараз директором Національного музею у Банській Бистриці став Штефан Коцка, наш колега, який мав виставки в Ужгороді. Узгоджені з ним нові програми обміну.

З вересня у нас почне працювати інтернет. Будемо мати свій сайт, над проектом якого працює Андрій Гойда. Буде можливість, бодай віртуально, поспілкуватися з іншими художниками, познайомитися з цікавими галереями, салонами.

Позитивним є ще й те, що вдалося розширити художній салон на проспекті Свободи. Тут будуть продавати не тільки картини, а й необхідні матеріали для художників.

А ще плануємо видати великий альбом, з яким не встигли до 60-річчя спілки. Тут мають бути не тільки репродукції картин наших художників, а й ґрунтовний мистецтвознавчий аналіз їхніх робіт. Хочемо, щоб у книзі було сконденсовано максимум інформації про кожного митця. Це робота не менш як на півроку.

— Чи стежите за тим поколінням, яке підростає в училищі прикладного мистецтва, художньому інституті?

— Мені здається, можна вже говорити про те, що почнеться якийсь новий період у розвитку закарпатського малярства. Багато молодих художників позакінчували Академії — Київську, Львівську. Чекаємо їх у свої спілчанські лави. А вже потім проводитиметься селекційна робота. Нині у нас діє молодіжне об'єднання, яке очолює Наталія Тарнай.

— Яке ваше ставлення до альтернативних спілок?

— Вважаю, що це правильно, демократично, вони повинні бути. Але виникає питання про їх якість, творчу роботу в них. Адже нерідко вони існують тільки для галочки. Тобто такі організації мають розглядатися з фахового боку - чи професійно те, що вони роблять.

— А чи бачите недоліки рідної спілки. Як їх можна виправити?

— Хочу сказати про виставки. Підготовка автора до такої акції - дуже трудомістка, відповідальна робота. Але правда й те, що на відкриттях чути багато похвал, часом безпідставних. Дуже мало сміливців, які б відверто покритикували автора. І це турбує. Художник думає, що піднявся на такий щабель, що став недосяжним для будь-яких зауважень. Ніби вже й помирати пора.

— Хоча в кулуарах розмов все ж вистачає...

— Тим гірше, що це відбувається на рівні чуток. А потрібна правдива фахова оцінка.

— Як формуються ціни на мистецькому ринку і якими шляхами автор може продати картину?

— Нині можна почути нарікання, що, картини стали дуже дорогими. Але тільки у травні— червні ціни на всі матеріали підскочили майже вдвічі. Щоб тільки приступити до роботи, треба викласти за полотно, пензлі, фарби від 250 до 500 гривень. А взагалі - художній твір - це не продукт повсякденного попиту. Картину купляють раз на все життя, тому вона і повинна бути дорогою.

Щодо продажу картин, то єдиної формули не існує. Вепику роль відіграє рейтинг автора. Загалом митець нині сам собі менеджер. Якщо на Заході це дві різні особистості, то у нас — дві іпостасі однієї й тієї ж людини. Думаю, що й самим художникам треба більше спілкуватися з людьми, вміти переконувати.

— І хто найчастіше купляє картини?

— У більшості випадків беруть для подарунків. Вважаю, це не зовсім правильний шлях. Бо кожен сам має придбати для себе картину, яка йому до вподоби. Хоча останнім часом вже формується такий поціновувач, що добре розуміється на мистецтві. З'являється багато колекціонерів. І вже купляють не тільки класиків і метрів, а й твори молодшого покоління. Оскільки ціни тут більш доступні. І це реальний вклад в мистецтво, який у майбутньому принесе дивіденди.

— Тобто бізнес від мистецтва ще досить віддалений?

— Колись робилися великі ставки на те, що наші нові банки будуть цікавитися роботами художників. Наразі такого не спостерігається. Хоча в Києві вже є банківські установи, які працюють з художниками за певними програмами.

— Адже просто на виставці художник не має права подати до твору ярличок з ціною...

— Ми — громадська організація, тому не маємо права займатися продажем. Виходить, що кожного художника треба робити підприємцем. Тому ми й створили салон, в якому один підприємець продає картини всіх художників.

— До речі, які ваші надії на політичне майбутнє держави?

— Митці будуть підтримувати серйозних політиків, які сприймають культуру, щось роблять дЛя її розвитку. Я ціную свободу вибору людини. Тому за всіх спі-лчанців говорити не можу. Скажу тільки особисто про себе, я симпатизую "Нашій Україні". Хочу підкреслити, що останнім часом влада зробила багато помітних кроків назустріч художникам. Це допомога у проведенні виставок, пленерів, у розвитку художньої освіти. Як результат, три розкішні альбоми - Ерделі, Глюка, днями виходить така книга про Контратовича. Це серйозні видання, які свідчать про помітний спід закарпатського малярства. А ще - це потужна пропаганда крайового мистецтва.

— А які напрями, стилі, зрештою автори, імпонують вам особисто?

— Зараз у мистецтві основний акцент - на характер людини, на виявлення внутрішніх порухів. Причому, часто відбувається синтез стипів, напрямів, технік. Мені подобається Людмила Корж-Радько, є цікаві роботи у Володимира Павлишина, перспективний митець із Мукачева Андрій Іванчо, зі скульпторів є гарні роботи у наших Василів - Олашина (молодшого), Романа, Сочки. А загалом є багато цікавих картин у різних авторів.

— Що намалювали останнім часом?

— Є в мене ціла серія графіки - про Ужгород, Краків, Париж, Будапешт. Це — "міська" тема. Вона мене приваблює, бо я за фахом архітектор, і це близьке мені.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати